Ексклюзивы
пятница, 29 декабря 2017 19:00

"Из пожара Давид вынес жену и сына, но не деньги и паспорта" - финалист "Новеллы по-украински"

"Из пожара Давид вынес жену и сына, но не деньги и паспорта" - финалист "Новеллы по-украински"

Публикуем произведение "Сортировка" финалистки конкурса "Новеллы по-украински" Оксаны Самары.

Автора трех поэтических сборников, лауреата литературных премий. Оксана исследует магию, вышивку и поведение животных. Имеет два высших образования - биолога и культуролога. Работала арт-директором галереи и научным сотрудником зоопарка.

Полный текст:


Паршиві роботи Леся кидала на ліву стопку, менш паршиві – на праву. Ліва стопка – повний абзац. Ті, з ким півроку вчиш букви, і ще півроку додаєш два і два. Права – є шанс скласти слова в речення і вивчити табличку множення. Права стопка зовсім тоненька. Сортування було звичною справою: вона знала руку Клави, Софи, Едіка чи Лекси, найкращих учнів.
Решта - що ходили, що не ходили. Не всіх Леся знала в лице, не те що на ім'я. Чорноокі, чорнокосі, замурзані мармизи, рідкі білі зуби. Як вчили, так і вивчили – помилок більше, ніж слів. Це безнадійно. Нащо вона коло них убивається? Може, вони генетично неспроможні до навчання?


Леся глянула на роботу в руці. Тибор досі писав букву Я в інший бік, як друковану англійську R. Його єдиного із прогульщиків Леся знала на ім'я. Його оцінку вона теж знала. "Дуже паршиво", 3 з 12. Але він виправиться. Якщо буде ходити на заняття. Леся поморщилась і кинула його роботу на праву стопку. Пише він погано, зате рахує добре. Вона дасть йому шанс.
Леся потерла скроні. В очі мов насипали битого скла. Насправді вона знала, нащо убивається – заради Тибора. Йому десять. Він знає шість мов – три ромські, угорську, російську, українську. І хоче навчитися писати хоча б однією.


Леся відкрила очі. Погляд упав на слова... зачепився. СОРТУВАНR СМІТR. Товсті букви перед очима розбігалися в різні боки, як таргани. Таргани теж розбігалися, коли вона кидала книжки на стіл в тій халупі, але швидко поверталися. Подвоєння приголосних в суфіксах – зробила примітку. Якби вона ставили оцінки, зараз зняла би Тиборові бал. Але оцінок Леся не ставила: таргани й оцінки в її в голові якось не сходилися. Тільки сортувала роботи на паршиві й менш паршиві. Інших не було.


R ЖИВУ НАУЛИЦИ СОРТУВАЛЬНІЙ.
Леся підвела голову й подивилася на годинник. Білий годинник на білій стіні. Поруч – біла порцелянова статуетка. Скандинавський стиль, як сказав дизайнер, наповнює квартиру світлом. Пів на п'яту ранку. Небо проясніло, пташка цвірінькнула.
Як можна там жити? На розі Сортувальної й Канальної, на березі Тельбіна. Вогкість, сморід, комарі. Розвішане на мотузках між деревами шмаття. Старі пружинні матраци, покладені один на один. Стіни, складені із блоків пінопласту і фанерних дверей. Витерті радянські килими в три шари як символ затишку і тепла. Посеред кімнати саморобна буржуйка. Земляна підлога.


Тибор всі букви пише друковані, повільно-повільно, від старанності висунувши язик і торкаючи ним кінчика носа. В кутку його незмінний мішок із хтозна-чим. Він забуває про все. Іноді здригається, підводить голову, в очах – острах. Дивиться на мішок. Мішок на місці. Опускає голову і знову пише.
Леся спробувала уявити Тибора в школі. Його чорні насуплені брови. Драну на ліктях синю куртку, під якою – нічого. Його мішок в кутку класної кімнати. Обличчя його однокласників і вчительки.
Особливо вчительки. Вона пам'ятає, як привела в школу Давида, Тиборового батька. П'ять років тому. За кілька днів до підпалу табора з нагоди Євро-2012. З пожежі Давид виніс дружину і сина, але не гроші й паспорти. Він стояв у кутку, насуплений і недоречний, в такій же подертій куртці. Прихована огида на обличчі вчительки, і неприховане полегшення – наступного дня. "Вибачте, ми не приймемо дитину без документів". Звісно, Давид вибачив. Він на інше й не сподівався. Поплескав волонтерку Лесю по руці. "Я поможу відновити паспорти, - лопотіла Леся. – Тибору п'ять, маємо час…" Наступного ранку після підпалу табір з'їхав. Давид не із тих, що просять чи жаліються. Як і Тибор.
Тепер, коли вони повернулися, нарешті можна зробити паспорти. Давид зможе лягти в лікарню, Тибор зможе піти в школу. Знайомий юрист обіцяв, що за місяць буде готово. Якраз подарунок до дня ромів!


Дзенькнув телефон, СМС. Леся машинально простягла руку. "Почалося".
***
Всю ніч маленька Еля брикала його ногами в бік, збиваючи ковдру. Повітря було гаряче, вогке і важке. Десь грюкнуло. Тибор зовсім прокинувся і викрутився із ліжка ногами вперед. Залізна труба, що служила за піч, дихала теплом. Тибор взувся і нахилився перевірити дверці. Він щоночі бачив, як мама схоплюється по кілька разів, приглядається, чи не висипався жар, чи не займеться пожежа. Зараз вона спала. Батька не було. Тибор натягнув ще одну куртку, вискочив надвір помочитися.


Зачинався світанок. Цвіркнула пташка, друга. Спати розхотілося. Сьогодні важливий день. По-перше, вони вивезуть метал, який зібрали. Тибор несвідомо глянув ліворуч, де, невидимий в присмерку, стояв магазинний візок, напханий під зав'язку. По-друге, батько обіцяв сходити в лікарню. Це значить, що мама перестане кричати на нього щовечора і ридати щоночі. І по-третє, найважливіше… якщо Тибор здасть ще п'ять мішків пляшок, його власний, самостійний заробіток за цей місяць буде 100 гривень. А це означає собаку. Батько обіцяв, що собаку вони візьмуть, якщо Тибор в березні сам заробить їй на годування 100 гривень. Тибор старався як міг. 100 гривень за місяць - це майже 4 гривні на день, або ж 8 кілограмів пластикових пляшок, трохи більше 100 пляшок на день. Якщо працювати щодня. Але довелося витратити 5 днів на школу, 2 рази сходити на майданчик із Еліком і Лексою, і щодня працювати з батьком… Так вийшло, що сьогодні доведеться здати 16 кілограмів пляшок, 200 штук. Тривожно тьохнуло серце. Він не хотів лишати стільки на останній день! Якби не навчання… не сортування… десяти гривень бракує! Він може втратити собаку!


Добре, що прокинувся рано. Скоренько розбере вчорашній улов, привезений із полігону, і урве собі пару годин, поки батько його здаватиме. Днями Тибор пригледів смітник по той бік Тельбіна. Але мусив чекати світанку.
Тибор прокрався на задвірки, одягнув рукавиці й узявся до справи. Сортування було його обов'язком, скільки себе знав. Штука нехитра: взяти привезений матір'ю візок чи принесений батьком мішок, витрусити на купу і розібрати. Окремо метал, окремо скло, окремо папір. Все зважити і запакувати. Ще Тибор мав записати кількість пакунків і вагу. Якби не це, він не тратив би час на школу. По-перше, приймальники завжди намагалися обважити батька, по-друге, треба читати етикетки, щоб відрізняти пляшку за 25 копійок від пляшки за 16 – їх краще здавати битими.


Пляшки він вибирав найперше. Розставляв у ряди за ціною. Щоб прожити день, потрібно здати 600 скляних пляшок, 300 кілограмів скла. Тому краще здавати метал – на день прожиття вистачить 30 кілограмів. Паперу треба кілограмів 90-100. Тибор не завжди зважував правильно. Або в приймальних пунктах брехали, занижуючи ціну.
Батько більше любив метал і скло. Так і зірвав спину. Тепер його мучив біль, особливо ночами. Тибор прислухався. Куди пішов батько? Невже знову ходить дорогою туди-сюди, тамуючи біль? Скоріше б ранок і в лікарню…
Щоп'ятниці вони здавали металевий брухт, щочетверга – скло. Понеділок і середа були дні паперу. Пластикові пляшки були найдешевші – на 100 гривень треба здати дві з половиною тисячі. Тому батьки брали їх рідко – під час великих вилазок на полігон усім табором. Або щоб побалувати Тибора. Цього разу пластику було багато – два великі мішки. І все йому! На душі потепліло. Може і вийде добрати решту за цей день. В нього буде собака!


За рогом щось грюкнуло. Тибор підняв голову. Певне, батько прийшов. Сваритиме, якщо побачить надворі. Тибор встав і в тіні попід стіною рушив до дверей. Завернув за ріг, побачив батька. Поруч із ним були якісь люди. Чужі, зразу видно. Чорні, високі, товсті. Замість облич – чорні маски. Глухі низькі голоси. Тибор завмер.
Він бачив, як батько намагається відтіснити їх від дверей у дім. Бачив, як батько ледь помітно скособочився, тримаючись за бік. Високий чоловік підскочив до батька і махнув чимсь перед обличчям. Зблиснуло, Тибор крикнув і затулив обличчя руками. Коли він розплющив очі, чоловік уже стояв над ним. Світло вдарило в лице. "Це пожежа?" - тільки й подумав Тибор.


***
Давид перестрів їх на порозі. Він знав, що вони прийдуть. Вони вже місяць говорили, що прийдуть. Говорили йому. Говорили сусідам. Лишали мітки на стовпах. Приїздили машинами. Приводили службових псів. Як вони могли не прийти?
Він тільки сподівався, що встигне оформити паспорти. Підлікувати спину. Волонтери обіцяли допомогти. Або хоча б попередити. Але хіба можна вірити цим ґаджо?
Давид похитав головою, мов розмовляв із кимось мудрим. Звісно, не можна. Вони чужі. В них своя правда – в романе своя.
Він безнадійно оглядав дорогу. Прийдуть чи не прийдуть? Він виходив щоночі цього місяця, відколи отримав перші погрози. Той чоловік був такий вилизаний, такий білий і гладенький, як камінець біля моря. Так добре говорив! "Ідіть додому. Я куплю вам квитки, багато їжі куплю, цілий вагон куплю!" "Авлам кгере пале – ми прийшли додому". Його син народився тут. Його дочка народилася тут. Він збудував їм дім. Він знайшов місце, де може заробити їм на їжу. Куди йти?


Вчора його перестріли на вулиці. Ці були інші. Ситі, високі. Круглі годовані щоки. Великі чисті долоні. Ці руки не тягають метал на звалищі, не занурюються по лікоть у перегній, вибираючи бите скло.
"Забирайтеся. Буде Євробачення, приїдуть люди. Тут ми зробимо парк".
"А ми не люди? Тут мій дім…"
Дивляться насуплено на його дім. "Тут сміття. Треба, щоб чисто".
Давид розгубився. "Сміття ваше. Ми робимо сортування".
"Ми теж".
Давид казав волонтерам. "Що нам робити? Вони спалять будинки. Тоді ми встигли вибігти. Якщо зараз не встигнемо? Ми для них – сміття…"
Волонтери перезираються. "Не кажіть нікому. Не робіть нічого. Ми самі".
Це ми – самі. Завжди самі. В Рити, сусідки, дочці три роки, вже кілька днів гаряча, як вуглина. В лікарню ходила - не пустили. Він Тибора в школу хотів відвести, не пустили. Дружина думає, в нього грошей на ліки нема, а в нього духу нема, його не пустять, він знає.
Він спакував усе. Там, при вході. Він готовий. Шкода Тибора, читати почав. Може, зумів би жити, як ці.


Давид перестрів їх на порозі, заступив дорогу. "Не йдіть, дітей розбудите. Рано".
П'ята година ранку. Повітря чисте. Пташки співають.
Десять здорових чоловіків у чорному, в масках, зі зброєю, із собаками.
Найвищий хапає його за руку, вивертає. Бік охоплює вогнем. Давид охає. В очі б'є сліпуче світло спалаха. Його смикають за руку. Він падає на коліна. Пальці занурюються в щось мокре, їх сильно стискають.


Десь поруч скрикує Тибор. Плаче Еля. Чужі люди ходять по його дому. Падають речі. В таборі чути чужі голоси. Плачуть налякані діти.
"В нас твоє фото і відбитки пальців. Твоєї баби, твого сина, твоєї дочки. Повернешся – всі підете в тюрму".
"За що?"
"За пограбування. Відбитки є. Вас упізнають по фото. Не повертайтеся".
Давид стоїть на колінах. Така слабкість, що не встати. В спину ніби встромився розпечений прут. Не вилікував. Не встиг.
***
Був останній день березня 2017 року. 39 днів до Міжнародного дня ромів. 40 днів до Євробачення.
Київ збирався шанувати розмаїття – без сміття.

Произведение еще одного финалиста можно прочитать по ссылке.

16 декабря в киевском книжном магазине "Смолоскип" состоялось награждение победителей конкурса "Новелла по-украински" от журнала "Країна". Проводится с 2013 года. В этом году действие произведения должны были происходить в современном украинском городе. Организаторы получили более 300 текстов. В финал вышли 15 авторов.

Сейчас вы читаете новость «"Из пожара Давид вынес жену и сына, но не деньги и паспорта" - финалист "Новеллы по-украински"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 11372
Голосование Почему я не буду голосовать за Юлию Тимошенко на президентских выборах в 2019 году?
  • Она уже была во власти и показала все свои возможности
  • Стране нужен президент другого качества
  • Ни на каких выборах не поддерживал ни ее, ни партию "Батькивщина"
  • Еще не определился с кандидатом
  • Буду голосовать за Тимошенко
Просмотреть
Погода