Ексклюзивы
среда, 27 декабря 2017 19:00

"Бабушка, где вы взяли эти снаряды? Ребята продали. 70 гривен за штуку" - финалист "Новеллы по-украински"

"Бабушка, где вы взяли эти снаряды? Ребята продали. 70 гривен за штуку" - финалист "Новеллы по-украински"

Публикуем произведение "Камиш" финалиста конкурса "Новели по-українськи" Влада Лукащука.

Автор пишет стихи, рассказы, повести. Родился в 1995 году на Ровенщине. Был на Майдане, получил огнестрельное ранение. Работал подсобником на стройке, разнорабочим, администратором художественного салона, консультантом магазина. Участвовал в археологических экспедициях. На данный момент проживает в Киеве и работает бариста.

Полный текст:

З госпіталю Лепеха поїхав на вокзал. У касі сказали, що квитків на ранок нема, тільки вечірні. Спочатку він засмутився, однак переконав себе, що не так уже й погано – цілий день провести в Києві.
Крізь хаос привокзального майданчика Лепеха вийшов до перукарні.
- Мужчина, присажуйтесь, - перукарка зміряла його поглядом і трішки підняла крісло, - як стричся будемо?
Туго стягнута накидка затримала відповідь у підніжжі глотки, Лепеха виконав холостий ковток і рухом кадика посунув ремінець донизу.


- Як пострижеш.
Коли біля вуха загула машинка, він смикнувся.
- Скубе? - запитала перукарка.
- Зовсім трішки. Не зважай.
Вона продовжила, і через п'ять хвилин роботи колючі волосинки повністю всипали лоб, від чого той почав чесатись. В рот набиралася слина. Стало душно. Лепеха зібрався просити перукарку, щоб відчинила двері, але разом із проханням під горло підійшло щось гірке і тепле. На щастя, все скінчилось.
- Скільки з мене? - сказав Лепеха й відчув кислий післясмак власного голосу.
- З вас, - і потьомкінська посмішка, за якою ховався страх, - з вас ніскільки.


Сперечатись він не став. Просто лишив гроші на поличці коло дзеркала і вернувся в хаос привокзального майданчика. Туди й сюди снували косяки нав`ючених валізами пасажирів, картонка на грудях старої здавала посуточно квартиру, з невидимого рупора набридливим рефреном лунало запрошення відвідати Межигір`я, пахло аміаком і чебуреками, вдесяте смаженими в одній і тій же олії. Лепеха ковтнув еспресо і прикурив від вогника запальнички, невидимого в сяйві погожого дня. Не минуло й п`яти затяжок, як на вогник сигарети злетілись бомжі. Один був без ноги, інший – з ногою.
- Слава Україні! - бомжі в одне горло, як содати; потім одноногий вимовив з кострубатою старанністю двієчника, що його шантажем чи погрозою змусили вивчити віршик на шкільну лінійку, - Я перепрошую, у вас не знайдеться парочки цигарок для мене і мого побратима? - вочевидь, українською він користувався не так давно – голос бомжа скреготів так, що здавалось, ніби слова дряпають зубну емаль.


- Думаєте, що у країні – слава? - і після паузи, з інтонацією: - У країні – війна!
Бомжі переглянулись. Лепеха вкрутив бичок у край урни і рушив до метро. "Развєлось кантужених", - жбурнув навздогін побратим безногого. Втім, не надто голосно.
" сидимо гроші кінчились, а випить то хочеться і тут Вась-Вась каже є одна мисля"
На "Університеті" до вагону зайшов підліток-негр. Зайшов, оглянувся і як затягнув:
Рідна мати моя,
ти ночей не доспала..
Потім:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная
видно, хоч голки збирай...
І:
Лишайся, мила, не плач кохана,
спливають кров'ю Абхазія і Дністер
УНСО до штурму УНА до влади
два переходи бетеер

Йому підспівували. З гордо задертими головами, з очима, вкритими блискучим самовдоволенням. Не як виконавцю української пісні, а як негру-виконавцю-української-пісні. Щедрий врожай оплесків доповнився пакетом грошей, серед яких синіло кілька п'ятдесяток.


"Бабцю, де ж ви взяли ці снаряди? - Хлопці продали - Які хлопці? - Ну які, наші!- А по скільки продали? - Сімдесять гривень за штуку"


На виході з метро зібрався натовп. Лепеха наблизився, однак розгледіти нічого не зміг – у щільному ряді спин не було жодної шпарини. Тоді він став на сходинку. І побачив одягнутого в камуфляж мужика з перебинтованим кумполом. Бинт контрастував з густою алкогольною засмагою лиця, коло ноги в пластмасовій баночці поблискувало 50 копійок. Поряд стояли двоє молодиків. Один розмахував руками і кричав на перебинтованого, інший усе це записував на камеру. Що саме кричав, було не розчути, але, вочевидь, він про щось наполегливо просив. За мить один з молодиків потягнув край бинта і після кількох витків з-під нього показалась голова, ціла і неушкоджена.
Кільце натовпу навколо лже-інваліда стислось, як петля на шиї вішальника. Що було далі, Лепеха дивитись не став.


" - Доброго здоров`я, нам пляшечку горілки. – Сємдєсят грівєн, пожалуста "


Хрещатик зустрів тим же хаосом, що й вокзал, тільки люди тут були вдягнуті краще й нікуди не поспішали. Один великий натовп дробився на менші. В історичні часи відстань між людьми скорочується, люди злипаються в згустки – от і маєш натовп. Лепеха рахував вивішені на балконах прапори, коли під його неквапливим кроком вибухнула зграя голубів і сірими осколками розлетілась врізнобіч. Від неочікуваності під боком кольнуло і Лепеха присів.


"Вельмишановний пішов до вітру тихо і тут як ббах виходимо лежить ноги по коліно як не було война тут же як ранєніє може буть ісключітєльно бойовим а раз бойове награждать надо комбат мужик житейський спочатку мать вашу каже п`яниці такі пересякі а потім оформив як положено да так шо до награди приставили пенсію дали порошенко руку жав при камерах"


Навпроти сидів юнак. На голові в нього був оселедець, мочку лівого вуха відтягувала донизу масивна сережка, а між ними, на білій шкірі черепа, синіли вила. Молодик дістав книгу і зібрався читати, коли підійшов іноземець і запитав:
- Excuse me, how to get to the railway station?


- Державною мовою, будь-ласка! - обурився молодик і глянув на іноземця так, що той відразу ретирувався.


"от Кайна раніше дурак дураком ходило неприкаяне а вернувся так став носками торгувати і тушонкою ремонт в хаті зробив плазму в півстіни повісив"


Хрещатик вивів до підніжжя Маріїнки, над зеленими кронами якої сірою веселкою здіймалась арка дружби народів. Лепеха піднявся.
"і все понімаєш було нормально туда сюда постріляли випили де можна зекономили і тут на тобі прислали випускнитка воєнної кафедри пацан ні дать ні взять прийшов такий струнко ми йому пацан розслабся а він самоуправство мародьори я ваш непосрєдственний командір ми такі вон дверь вон нах а він тошнить і тошнить кошмарить і кошмарить мол всьо лавочка закрита тепер воїнська дисципліна і порядок ми пробували як то кажуть точки сопрікосновєнія знайти а він ні в какую бачимо нада шото дєлать ну і во врем'я обстрілу Вась-Вась його цейгокнув"


Справа закрутилась карусель, заграла музика. Діти сиділи на спинах розмальованих коників, і, обхопивши руками пластмасові шиї, пищали і сміялись аполітичним сміхом. Батьки милувалися чадами і теж сміялись, тільки вже сміхом громадянським. Трохи далі, коло бетонного парапету стояла дама з собачкою. Фокстер`єр був одягнутий у вишиваний комбінезон і вусами нагадував одного з найвідоміших поетів Черкащини. Вуса – це було очевидно – собаці підстригли навмисно. Мабуть, усе так і має бути, подумав Лепеха, лише так, і ніяк по-іншому. Він купив пачку сигарет, еспресо і присів за дальній столик, щоб не диміти на підростаюче покоління. Тим часом карусель зупинилась, музика стихла, турботливі руки знімали своїх чад, щоб тут же розцілувати, а діти вже не сміялись, але ще відкашлювали залишки сміху.


"так шо ти думаєш, вижив наш Камиш в госпіталь київський поклали ну нічо' хай вернеться другий раз не промажемо"


Потяг прибував з хвилини на хвилину. Вдалині, над призахідним жовтогарячим сонцем висіло підпухле cинє небо і разом вони були неправдоподібні, як фотошпалери. Як сьогоднішній день. Лепеха знав, що буде дощ. А ще він знав, що не повернеться. Не повернеться. Ні сюди, ні, тим паче, туди. Хай вже краще як дезертира.
Поклавши під голову ранець, він лежав на затишному червоному оксамиті боковушки й чекав того скрипучого поштовху, яким потяг починає свій рух. Він знав, що не вернеться. А ще він знав що мала прийде зранку і закриє йому ніс і він прокинеться і вона засміється скаже не шпи вштавай цікаво, скільки в неї зубів уже випало.

Произведение еще одного финалиста можно прочитать по ссылке.

16 декабря в киевском книжном магазине "Смолоскип" состоялось награждение победителей конкурса "Новелла по-украински" от журнала "Країна". Проводится с 2013 года. В этом году действие произведения должны были происходить в современном украинском городе. Организаторы получили более 300 текстов. В финал вышли 15 авторов.

Сейчас вы читаете новость «"Бабушка, где вы взяли эти снаряды? Ребята продали. 70 гривен за штуку" - финалист "Новеллы по-украински"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 12244
Голосование Почему я не буду голосовать за Юлию Тимошенко на президентских выборах в 2019 году?
  • Она уже была во власти и показала все свои возможности
  • Стране нужен президент другого качества
  • Ни на каких выборах не поддерживал ни ее, ни партию "Батькивщина"
  • Еще не определился с кандидатом
  • Буду голосовать за Тимошенко
Просмотреть
Погода