Ексклюзивы
пятница, 04 июля 2014 13:05

Розгрішення

Зустрів друга. Ну, не те щоби друга. Важко все-таки підтримувати дружні стосунки з кимось, кого ти востаннє бачив років 20 тому й відтоді не перекинувся з ним жодним усним чи письмовим словом. Та й кар'єрні, кажучи як є, наші досягнення станом на сьогодні виглядають вельми по-різному. Аби не бути голослівним: мене, наприклад, ніхто й ніколи на світі так ані разу своїм начальником і не визнав. Натомість перед ним щоранку виструнчується ціла пожежна частина одного з райцентрів Галичини.

А я ще пам'ятаю часи, коли ми з Вовочкою – так його тоді всі називали – мешкали разом у гуртожитській кімнаті і спільними зусиллями штурмували вершини російської філології в Чернівецькому університеті. Щоправда, недовго. У сенсі недовго спільними зусиллями. Бо вже взимку Вовочку за пияцтво і злісне прогулювання вигнали і забрили в солдати. На щастя, батьки не покинули сина в біді, перетерли справу у військкоматі – і Вовочка залишився служити в Чернівцях. Тож нерідко забігав за старою звичкою в гуртожиток, здавав на вахті добросердій бабці муляжного Калашникова і знову пиячив та злісно прогулював, викликаючи в мені тяжкі докори сумління.

Річ у тім, що попервах Вовочка, схоже, мав інші плани на майбутнє. Зокрема, 1 вересня, просто після вступних лекцій, він – замість кинути 3 рублі у спільну касу і відсвяткувати з групою початок студентського життя – гордовито попрямував у читальний зал конспектувати надиктовані викладачами джерела. У перший день навчання! Сторонні люди могли собі посміятися й забути, але мені, нагадую, випало мешкати з цим монстром в одній кімнаті. Монстром, бо як ще назвати студента, який не п'є, не курить і на повному серйозі сприймає відомі викладацькі жарти про те, що вчитися треба не під час сесії, а протягом усього семестру?

Коротше, я мусив негайно вжити якихось перевиховних заходів. І вжив. Допомогла гітара. Як виявилося, Вовочка грати не вмів, але дуже любив послухати. Прийде, бувало, під вечір із бібліотеки і починає канючити:

– Старий, таж заграй.

– На тверезу голову?

– То я збігаю. Що тобі принести?

– Не мені, а нам. І пачку "Фільтру" не забудь.

Я ж не знав, що Вовочка аж такий безкомпромісний однолюб і поєднувати дві пристрасті не вміє: або бібліотека, або гастроном. Тому вже десь у грудні він остаточно забив на пари і цілими днями лежав поверх ковдри на ліжку, посьорбуючи з пляшки і струшуючи попіл у бляшанку з-під консерви на грудях та водночас розмірковуючи про марнотну марнотність ставання на прю з навчальними дисциплінами. За цим заняттям його якось і застала пані куратор, зненацька увірвавшись до нашої давно не метеної кімнати. І відбувся між ними такий діалог:

– Володю, що з вами? Чому ви не відвідуєте заняття?

– Не тягне.

– Але чому? Може, вам група не подобається?

– Група як група. Мені не подобаються куратори, які без запрошення завалюються в гості.

Далі знаєте: відрахування, армія, демобілізація, повернення в рідну Галичину, пожежна частина. І випадкова зустріч.

– Слухай, – запитав я його, коли ми вже добряче розговорилися, – ти ж не тримаєш на мене зла за те, що я тебе... ну, збив, так би мовити, зі шляху істинного?

– Та ти що, старий! – радісно відповів він. – Пожежник – це ж круто. Я людей рятую. А кому би я з тою російською філологією був тепер у нас потрібен?

І справді. Російський Вовочка – принаймні у нас, на заході України – точно не потрібен нікому

Сейчас вы читаете новость «Розгрішення». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода