Ексклюзивы
пятница, 10 июля 2020 17:00

Практика відносності

Молодь не повірить, але я ще пам'ятаю ту сиву давнину, коли між Чернівцями та деякими іншими населеними пунктами існувало транспортне сполучення. А транспортне сполучення добре тим, що породжує повчальні історії на всі смаки. І на будь-які моральні висновки. Наприклад, про відносність слави.

Щоправда, аж такої сивої давнини, коли людина могла без закордонного паспорта й без пересадок доїхати з Чернівців у схожому на готель вагоні до якогось Кракова чи Відня, навіть я не пам'ятаю. Бо це за Австрії таке курсувало. Але й у пізніші часи ми, чернівчани, теж іноді кудись виїжджали. А бувало, що й до нас хтось у гості навідувався.

Оце кілька років тому заїхали до мене київські приятелі, мовляв, давай, показуй ваш славнозвісний університет і його відновлену церкву. Підходимо, цілуємо клямку – намарне.

– Добрий день, – раптом лунає позаду ввічливий дівочий голосок. – Я екскурсоводка. Вам чимось допомогти?

– А що, – проникливо запитую я, – церква зачинена?

– Зачинена, – відповідає дівча. – Але не для вас.

Ага, думаю, от і нагода розпустити хвіст перед гостями.

– І які, – підморгую, – мої книжки ви читали?

– Книжки? – дивується дівча. – Про книжки не скажу, не в курсі. Просто ви ж – Оксанин чоловік, так? Я в захваті від вашої дружини. То заради неї і вам відчиню.

Або такий випадок. Австрія на той момент нас уже покинула. Зрештою, Румунія і Радянський Союз – також. Але декотрі потяги ще їздили. Зокрема мій улюблений – №76, яким я часто передавав різні пакунки в західному напрямку. Конкретно того разу – до Івано-Франківська.

– Хто зустріне? – суворо запитав провідник.

– Тут написано: Юрій Андрухович.

– Андрухович? – миттєво потеплів залізничник. – Знаю такого! З другої бригади? Андрухович… Але нє, чекай, що ти мені голову морочиш? Того Вася звати.

А як на те, то найбільше на тему слави мені подобається історія, саме від Андруховича й почута. У сенсі від Юрія.

Отож серед безлічі його знайомих є одна швейцарська меломанка. Тобто, може, й не одна, але така специфічна – лиш вона. Меломанка ця обожнює класичну музику й категорично не слухає ніякої іншої. "Бітли", "роллінги", "флойди" і далі за повним списком – усе це в її симфонічному світі не те що порожні, а взагалі відсутні звуки. З єдиним винятком. Настільки єдиним, що всі обличчя довкола цього винятку зливаються для неї в абсолютно нерозпізнавальну пляму. На тлі якої велично й самотньо сяє він – Марк Нопфлер.

І ось поїхала ця швейцарська меломанка у відрядження до австрійського Інсбрука. А там – наче на її замовлення – увечері концерт Нопфлера ще з кимось, чиє не відоме їй ім'я вона прочитала на афіші й одразу забула. Однак радість тривала недовго: виявилося, що квитків уже немає. Втім, недовго тривав і сум – виявилося, що завтра такий самий концерт відбудеться в італійській Падуї і квитки на нього в інтернеті ще є. Як і квитки на завтрашній ранковий літак.

Для вигаданої історії це було б занадто, але в житті трапляються ще й не такі дива. Проходячи салоном літака, наша меломанка, звісно, зауважила Марка Нопфлера, на сидінні біля якого, не виказуючи чомусь ознак ентузіазму, вмостився якийсь меланхолійний дідок. Меломанка набралася духу і торкнула дідка за плече:

– Вибачте, вам, судячи з усього, по цимбалах, а для мене це історична мить. Поміняйтеся, будь ласка, зі мною місцями. Я пів життя мріяла поспілкуватися з вашим випадковим сусідом.

Коротше, висновок напрошується такий, що з тією славою ніколи немає певності. Бо навіть якщо ти вирушаєш у спільний із Марком Нопфлером концертний тур і звати тебе не Вася з другої бригади, а цілий Боб Ділан, усе одно поряд можуть опинитися попутники, які накажуть тобі трохи посунутися

Сейчас вы читаете новость «Практика відносності». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода