Ексклюзивы
пятница, 14 февраля 2014 13:15

І вироком святим слова...

Чутки про Кассандру ходили, як знаємо, різні й заплутані. Єдине, в чому більш-менш погоджуються античні джерела, – це здатність золотокосої троянки передбачати майбутнє і нездатність довколишніх людей сприймати її передбачення. А винен у всьому був бог Аполлон. Точніше, сама Кассандра. Бо не треба було в обмін на пророчий дар обіцяти "Фебу осяйному" розділити з ним його божественне ложе. Тобто обіцяти можна, але тоді вже слід виконувати обіцянку. А Кассандра взяла й передумала. Відтак і Аполлон трохи підкоригував свій дарунок:


– Відтепер, – сказав, – ти до кінця життя жодного разу не збрешеш. Але й жодного разу тобі ніхто не повірить.


Так воно й повелося. Кассандра заздалегідь голосила про зруйновану Трою і нещастя, що спіткають її рідних та близьких. Рідні та близькі крутили пальцем біля скроні й відповідали: "Доволі з нас уже твоєї правди". Потім, звісно, щоразу страшно жалкували. Добре, що хоч завжди недовго.


Власне, за що я люблю всілякі стародавні міфи? За їхню схильність хитро трансформуватися в нашому нібито неміфологічному сьогоденні. І за нашу спроможність – попри все – ці їхні хитрі трансформації розпізнавати. Наприклад, в одного досі молодого, але вже добре знаного не лише моїм читачам поета нещодавно також прорізався талант віщуна. Тільки не як у Кассандри, а прямо навпаки.


Мушу зізнатися, що за першим разом я взагалі не звернув на це уваги. Діло було 29 листопада. Нас у складі ширшої делегації запросили на певний закордонний семінар. Проглянувши ввечері новини в інтернеті, молодий поет сказав: "Схоже, Євромайдан себе вичерпав і скоро сам розійдеться". Вичерпав – то вичерпав, подумав я, бо й так туди не збирався, абсолютно не розуміючи, як можна вимагати, щоб ця кримінально-совкова хунта підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом. І на тому спокійно заснув. Тож про нічні ширяння "Беркута" над головами беззахисних студентів я довідався щойно наступного ранку.


Другий випадок трапився 10 грудня. Всі ми вже на той момент, зрозуміло, поз"їжджалися на Майдан. А конкретно того дня приїхала ще й Кетрін Ештон. На перемовини до Януковича. Тому ближче до опівночі поет прорік: "Схоже, сьогодні вже нічого цікавого не буде. Все-таки Ештон у Києві, не настільки ж вони дебіли, щоб у її присутності нас штурмувати. То, мабуть, наразі можна розбрестися по хатах і відіспатися". Я ще, пригадую, на слові "дебіли" засумнівався, проте поради майже послухав. Ну, і за якісь 2 години почалося. Ціле щастя, що декотрі з нас відбрели не дуже далеко і під тривожний акомпанемент Михайлівських дзвонів устигли повернутися.


Знаю, знаю: зараз ви, мов ті Кассандрині родичі, мені не повірите. Але втретє поет промовив своє віще слово 19 січня. Я цього разу нарешті був удома, в Чернівцях. Свято як-не-як. Та й Чернівці – не Львів, і шісток межигірського урки в місцевій владі – якраз би вистачило на Водохреще Прут загатити. Є, коротше кажучи, й на Буковині чим зайнятися. І тут мені від поета есемеска блимає. Так, мовляв, і так, віче в Києві закінчилося, схоже, даремно збирали народ. Я вже й не сумнівався: бігом до комп"ютера, клікнув Громадське – вулицю Грушевського показують…


Так отож. Обміркувавши ці красномовні приклади, ми з молодим поетом дійшли єдино правильного висновку щодо характеру його оракульських здібностей. Тому тепер він усі свої мейли й розмови зі мною закінчує словами: "Схоже, цього року не здохне". Побачимо. Якщо й це його пророцтво збудеться так, як попередні, то рік я готовий почекати

Сейчас вы читаете новость «І вироком святим слова...». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода