пятница, 19 мая 2017 15:30

Без віз

– Вічно тобі недогода, – каже мені дружина і має не 50, а всі 100 відсотків рації. У неї, щоправда, на відміну від мене, давно лежить у шухляді біометричний паспорт, але не в цьому річ. А в тому, що я сиджу і згадую всілякі історії з допотопних візових часів.

Наприклад, таку. Батько мого приятеля, старшого віку чернівецький єврей родом із Бессарабії, отримав якось запрошення від осілих у Німеччині родичів. Усупереч стереотипам, був це чоловік простий, запальний і неписьменний. Зате усно, крім української та російської, давав собі раду румунською, німецькою і мовою ідиш. Отож, приїхав він до Києва під німецьке консульство. Було літо, спека стояла немилосердна. Черга, хвіст якої губився за умовним обрієм, теж переважно стояла. Люди прикладали до голів змочені хустини, там і сям хтось час від часу млів на сонці.

Батько мого приятеля пропхався до огорожі й голосно покликав німецького охоронця:

– Чуєш, ти! Підійди сюди, я тобі відкрию страшну таємницю. Про твою сім'ю.

– Ви маєте щось мені сказати про мою сім'ю?

– Я маю тобі сказати, що твій дід убив мого тата.

– Мій дід? – перелякався охоронець.

– Твій дід. Мого тата. А тепер ти хочеш, щоб я стояв тут, як на рампі в Біркенау, і здох, доки ви закінчите селекцію?

І все: за 5 хвилин батько мого приятеля здав документи, які, на диво, виявилися в абсолютному порядку. Вміли і в німецькому консульстві працівники бути чемними, якщо знайти до них правильний підхід.

Однак найулюбленіша моя кордонно-­візова історія пов'язана з Польщею. Я її – тільки під псевдонімом – уже якось описував, то вибачайте, хто в курсі. Це був котрийсь із тих років, коли прийняті до Євросоюзу поляки все ще не належали до Шенгенської зони. Тобто, маючи шенгенську візу, громадянин України міг перетнути польську територію транзитом до "справжньої Європи", але просто поїхати до Польщі й назад – ні. Для цього була потрібна окрема польська віза. Про що, на жаль, не знав один молодий на той момент письменник, у паспорті якого була лише віза Schengen і з яким ми разом мали виступ у Кракові. На запитання польського прикордонника він так і відповів:

– Я, – каже, – письменник. Їду на виступ до Кракова.

– Ну, це навряд, – спохмурнів прикордонник і почав розказувати про штраф, депортацію та дворічну заборону в'їзду.

Самому не віриться, але юний український талант зумів якось ублагати польського офіцера, пообіцявши, що після Кракова доїде до німецького кордону, проштампує паспорт – і в такий спосіб усе буде в межах закону. Проте не так сталося, як обіцялося. Недарма Селінджер говорив, що успіх деморалізує молодих письменників. Наш молодий письменник, зазнавши успіху у краківської публіки, заявив, що пертися до Німеччини йому ліньки, тому треба вигадати якийсь інший маневр. Вигадали. Я зайшов у свою електронну пошту і вислав на його адресу такого листа польською, зрозуміло, мовою: "Синку, терміново повертайся, бабця померла. Мама".

До Польщі ми в'їжджали через Корчову. Додому, щоб не натрапити на знайомого прикордонника, поїхали через Перемишль. У віконечку сиділа така ж молода, як і письменник, прикордонниця. Прочитавши сумними очима роздрукований "лист від мами", вона зітхнула і, віддаючи паспорт, сказала:

– Але більше щоб такого не було.

– Побійтесь Бога, пані, – весело відповів письменник. – Більше бабця вмирати не збирається.

Аж ось настав день – і Євросоюз офіційно оголосив, що такого справді більше не буде. Вам добре, а колумністам про що відтепер писати? Втім, не варто втрачати надії. Не буде віз – буде щось інше. Знаючи, з одного боку, себе, а з другого – митників із прикордонниками, думаю, що зовсім без тем я не залишусь

Сейчас вы читаете новость «Без віз». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи