Друзі та колеги діляться спогадами про Анатолія Полякова. 29 жовтня цього року відзначали роковини його смерті.
Усе своє життя Анатолій Поляков присвятив будівельній галузі, друзям та родині. Час не шкодував ні для кого, окрім себе. Виростив та виховав чотирьох дітей. У те, що його немає, родина та друзі не вірять і досі.
Замолоду Анатолій Поляков активно займався спортом, був майстром спорту з вільної боротьби.
— Він був грозою, — пригадує друг Володимир Даценко, 58 років. Разом з Анатолієм Степановичем були у команді з вільної боротьби. — Маленький, збитий. Він міг вивернутися так, що ложив на лопатки вдвоє важчих. Покласти його вдавалося мало кому. Ми виступали за збірну сільськогосподарського інституту. Багато тренувалися. Певний час Толя виконував обов'язки тренера. Поблажок не давав. Перед тренуванням пробігали 15 кілометрів. Він біг завжди попереду. Але в молодості можна все. Сильний дуже був, витривалий. І розумний. Серйозно займався спортом і працював. Так не кожен міг. Пригадую, якось ми їхали на турнір в Краснодон. Квитків не було на поїзд, а він знайшов. Їдемо, а людей скільки, що стати у вагоні не можна, не те що сісти. А на наступний день у нас мало бути зважування. Я тільки уявив, які ми змучені будемо, і їхати вже не хотілося — втома не додасть балів до перемоги. Анатолій миттю вийшов із ситуації — сиділи студенти, так щільно ще й один в одного на руках. Він мене представив героєм в'єтнамської війни. І нам дали місце. Потім ми з цього випадку дуже сміялися. Виступав на першості СРСР по сільськогосподарських інститутах. Він в Україні був другим. До нього підійшов борець із команди-суперника. Попросив, щоб Анатолій йому програв, бо дуже хотів майстра спорту отримати. Анатолій його потім мало не розірвав на килимі. Перемогу не віддав. Ще був випадок. В одного спортсмена на зборах пропали талони в їдальню. Анатолій і сам віддавав йому частину своїх і хлопців просив підтримати. Такий був, що останнім поділиться. Старший був за нас, завжди турботливий. Прийде, про все розпитає, допоможе. Не вірю в те, що Анатолій помер. Хоча і був на похороні, але й досі не вірю. Він був дуже сильний. Хороша людина. Ніколи ні на що не скаржився. Син його на нього схожий.
— Це було ще у студентські роки, — пригадує товариш Анатолія Степановича Микола Гордій. — Ми познайомилися у спортивному залі. Анатолій Степанович приходив займатися до нас. Був силачем, завжди підтягнутий. Потім доля звела нас, коли я займався сільським господарством. Анатолій працював у тресті "Уманьпромжитлобуд". У нього була дуже відповідальна робота — на ньому було постачання всіх необхідних матеріалів для будівництва. Він все встигав, мав неабияку життєву закалку. Ми підтримували хороші стосунки, часто допомагали одне одному. Можу сказати, що це була людина з великої букви, фахівець, керівник. Анатолій був щирим та неконфліктним, вмів знаходити спільну мову. У мене залишилася світла пам'ять про нього.
Анатолій Степанович міг знайти все, що завгодно для будівництва
— Ми познайомилися в 1960-х, — ділиться спогадами ще один товариш Анатолій Яценко, 60 років. — Анатолій на той час працював, але тренувався з нами. Займався класичною, вільною боротьбою, тягав штанги та гирі. Він був накачаний, мав гарні м'язи, фігура спортивна. Подобався дівчатам. У боротьбі його вага складала нижче середньої категорії, але він на тренуваннях ложив і спортсменів вагою вище середньої категорії. Було і не один раз, що з Анатолія сміялися важчі спортсмени. Він на килимі доводив, що він сильніший. У нього було хороше почуття гумору. Завжди міг вдало пожартувати. Був вимогливий до себе і до інших. Легко сходився з людьми, був привітний. Спиртного взагалі не вживав. Навіть у 60 років виглядав молодо та підтягнуто. Коли він поїхав у Київ, ми років п'ять не бачилися. Розвела нас доля. А потім якось зідзвонилися. Довго розмовляли. Я розказував про наших друзів, про кого знав, він про себе. Ми домовилися зустрітися в Умані, зібрати всіх товаришів-спортсменів. А через тиждень я дізнався, що його вже немає. Раптово так, і дуже прикро.
10 років Анатолій Степанович працював у Києві, залишивши свій внесок у будівельній галузі країни.
— Це була надзвичайно порядна людина, — згадує 60-річний Юрій Пелих, колега по роботі. Шість років був керівником Анатолія Полякова. — Життя в нього було складним, нічого легко не давалося, але він умів боротися. Це мені дуже імпонувало. Він не шукав легких шляхів. Був безкорисливим. Анатолій Степанович був хорошим снабженцем, міг знайти все що завгодно для будівництва. Я був його керівником у тресті "Уманьпромжитлобуд". Зараз від нього і пилу не зосталося. Він відповідав за матеріально-технічне забезпечення будов. Тоді знаходити всі ресурси було складно. Люди просто чудо творили, аби привезти метал чи цемент у трест. А Поляков міг знайти рішення і переконати постачальників. У нього було уміння спілкуватися з людьми. Колись послав їх у Кам'янець-Подільський на цементний завод. Ми тоді молоді ще були. Хлопці взяли спирту для могоричу, але не встигли розвести. Зупинилися у Дунаєвцях біля криниці розвести, бо ж так давати не можна було. Селяни подумали, що вони травлять воду і побили їх. І таке було. Коли я був президентом корпорації "Укрбуд", Анатолій Степанович працював у нас в апараті. Прикро, що його вже немає з нами.
Тривалий час Анатолій Поляков працював в асоціації "Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів" під керівництвом Івана Салія, 67 років:
— Анатолій Степанович відзначався певною скромністю. Він був прекрасним технологом, інженером. Був людиною делікатною. Ми з ним об'їздили цегельні заводи Київської, Полтавської, Черкаської області. В Умані були, до речі. У міністерстві та й в асоціації ніхто не знав, що там є ці заводи. Бувало, приїжджаємо на завод, дорога ґрунтова, ледь проїхали. Виходити з авто — під ногами місиво, треба чоботи, а ми в туфлях. Він іде попереду, я за ним шльопаю. Він нас знайомив з багатьма провідними спеціалістами, з якими давно працював. Анатолій Степанович був провідним спеціалістом галузі. Ніколи нікому не зробив зла. На першому етапі становлення нашої асоціації він був необхідною людиною. Його досвід, знайомство з керівниками, те, що він знав, де можна знайти усі будівельні матеріали в країні, були важливими для нас.
6 
35413
Коментарі