Кілька разів на тиждень школярі села Мохнатин Чернігівського району бояться виходити на стадіон: одразу за ворітьми місцевий житель Юрій Андрущенко ріже худобу. Телята ревуть, брикаються, б'ються у конвульсіях.
— Ми стараємося відводити дітей, — говорить Віра Підгайня, вчителька початкових класів. — Я й сама не можу на то дивитися.
Між шкільними ворітьми та місцем забою — кілька метрів. Огорожі немає.
— Процедура забою неприємна, діти не переносять, — каже Олександр Слюсар, директор школи. — Але батьки не скаржились. Я говорив із головою сільради і з Юрієм Олександровичем. Спочатку він обіцяв владнати питання, а потім каже: твоя площадка — ти і городись.
У школі 25 учнів.
— Люди проти, але бояться скаржитися, — пояснює Владислава Кравченко, учителька англійської мови. — Село ж маленьке: той кум, той сват, той брат, той сусід. Мені самій протівно, бо вікна їдальні виходять якраз на бойню. Ті телятка кричать, ніжками дриґають.
Сільський голова Любов Юрченко не вбачає нічого протизаконного.
— Офіційно там бойні немає. Людина просто забиває худобу в своєму дворі. Це його бізнес, треба ж якось сім'ю годувати, — каже вона. — Якби були звернення — ми збирали б комісію.
У дворі Юрія Андрущенка на траві видно плями свіжої крові.
— Я займаюся цією справою чотири роки, — розказує господар. — Два роки тому мене попросили загородити прохід із вулиці. Бо повз двір щодня йдуть корови, а вони бояться крові. Я відгородився. Більше скарг не надходило. Якби батьки школярів щось казали — я переніс би в інше місце. Які проблеми? Я ж сам педагог і все розумію.
— Чому ви не поставите паркан?
— Я заборів строїть не можу, бо це вийде самозахват шкільної території. Там не вистачає частини шкільного паркана. То хлопці самі вивалили, щоби м'ячі було легше діставати. Я законів не порушую. Подвірний забій у нас не заборонено. А де забивати? У лісі, полі чи за селом не можна, спеціально обладнаних боєнь нема.
Господар обіцяє більше не різати худобу за шкільним стадіоном.
8 
35413
Коментарі
2