У ніч на 17 жовтня у райцентрі Тульчин на Вінниччині повісився 21-річний Дмитро Бондар. Уранці тіло виявив його батько, 43-річний Андрій Бондар. Хлопчина висів на кабелі, прив"язаному до яблуні. Перед смертю помився і поголився бритвою "Жілет", записки не залишив.
— На світанку раптово завили собаки. О п"ятій ранку встав, вийшов на двір. Спочатку запримітив кросівки й джинси, а потім і Діму, — згадує Андрій Михайлович. — Вікно нашої спальні виходить якраз на ту яблуню.
Після школи Дмитро закінчив місцевий технікум ветмедицини, вступив на факультет обліку й аудиту до Вінницького аграрного університету. На вихідні приїздив до батьків, жив у кімнаті з окремим входом.
— Діма ні в чому не нуждався, — зітхає 45-річна Тетяна Бондар, матір загиблого. — Не мав жодних проблем ні з п"янкою, ні з наркоманією, у карти не програвався. Ми йому комп"ютер купили. Такий спокійний завжди.
Бондарі — підприємці, мають кіоск на ринку. Виховують 14-річного сина Дениса.
— Дружив із Світланою Дровозюк, — продовжує Тетяна Дмитрівна. — Вона теж родом із Тульчина, вчиться на дизайнера на першому курсі Хмельницького інституту побутового обслуговування. Любили одне одного три роки. В них були серйозні наміри. Свєта проводжала його в армію, чекала. Оце мали їхати в Київ на фестиваль, що Тимошенко давала. Я їх просила почекати хоча б рік, а там шлюб взяли і жили б разом.
Сказав, що буде мстити, бо заділи його честь
Увечері напередодні загибелі Дмитро з друзями ходили на дискотеку. Потім відпочивали у нічному кафе "Фагот".
— Десь о четвертій ранку Діма позвонив Свєті, — розповідає 47-річний Геннадій Казмірук, дядько загиблого. — Сказав, що його побили в тому нічному клубі. Буде мстити, бо заділи його честь.
Світлана була у Хмельницькому. У відповідь прислала СМС: "Якщо ти мене, Діма, кохаєш, то нічого не зробиш!" Тієї ночі у Дмитра мали ночувати два друга. Один приїхав із Вінниці. Але він їх не пустив, бо не заступилися за нього під час бійки.
Геннадій Казмірук тримає власну аптеку. Племінник працював у нього водієм і експедитором.
— Він такий спокійний завжди, роботящий, слухняний, — каже дядько. — Хотів перевестися на заочне й допомагати батькам. Я заборонив, бо не було б ні роботи, ні навчання. Говорили і щодо весілля. Обоснували йому, що ще рано.
Причини самогубства не знають ні батьки, ні сусіди, ні знайомі.
— Це велика загадка для нас, — зітхає Андрій Михайлович. — Але рано чи пізно все випливе. Коли я його знімав, з рота пахло слабоалкогольними напоями. Петля була величенька й не затягнута. Він просто намотав переноску на гілку й переділив пополам "вісімкою".
Міліціонери розглядають різні версії загибелі.
— У місті якась напасть, — каже Тетяна Бондар. — Велика смертність молодьожі: той розбився, той повішався, той втопився, тому в лікарні щось сталося. У день два-три покойніка.
— Нам треба ввести комендантський час, — радить Валентина Соловей, викладачка місцевого технікуму ветмедицини. — Була б моя воля — так і зробила б. Після 23 години сказала б неповнолітнім — до свідання.
5 
35413
Коментарі
2