Люди в білому або лікар - благородна професія.

Університет імені Богомольця. Білі халати. "Свіжа кров" медицини. Молоді, веселі, усі з єдиною мрією - допомагати людям. Вони ще не стикались з реаліями дорослого медичного життя. Коли впершу чергу думаєш: з зарплатні купити туфлі чи заплатити за комульні послуги. Коли зникають іскри, романтизація професії, з приходом перших скажених пацієнтів.. В цьому університеті не прогулюють пари, бо під час операції не скажеш: "Ой, а це заняття я пропустив". Тут обожнюють свою справу, своїх майбутніх пацієнтів. Поки що...

Перший курс. Хлопці та дівчата. Практична пара анатомії, труп на столі. Майбутні медики розглядають його з цікавістю, спокійно, без відрази. Показують та називають людські м*язи. Піч час цього дійства, у мене вилітає лише одна фраза: "Які ми все ж таки примітивні".

Вчитель анатомії чемний зі студентами та колегами по цеху. Можливо при нас, тому що ввімкнена камера та мікрофон? Але ні... Коли ми приїхали, камера була складена, мікрофон лежав у сумці. Він допоміг мені зняти пальто та шарф. Приємно... Не часто в журналістиці тобі дозволяють бути жінкою. Але майже всі чоловіки-медики під час зустрічей ведуть себе благородно з представницями прекрасної статі. Виявляється лікар дуже благородна професія... Особливо не на роботі...