На-Пеклоїн

(Оповідання © )

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада завершувався світлий і  починав свій відлік темний календар. Дім  кишів переодягненою нечистю: відьми мітлаті, відьмаки хвостаті, вампіри, вовкулаки, привиди, зомбі,  темні феї, мавки і русалки, гади і кажани, маніяки і біснуваті,  чарльзи менсони і мериліни  менсони і закривавлені в білих платтях мериліни монро, інші  монстри – Дім здригався від гульби, інакше бути не могло в цей день !

Та Дім, таке враження, для повної гарнітури і гарніру, чекав ще одного гостя шоу, який чомусь запізнювався. Несподівано, вхідні двері розчахнулися,  і в  геловінський Дім увійшов довгожданий гість зі своєю свитою. Його маскарад налякав навіть найлютіших  почвар. На ньому викрашалися дорогий костюмчик, марки Бріоні, годинник – Ролекс, акуратно до видовженого черепу прилизана зачіска, а в очах виблискував викличний,  упевнений погляд, ба більше – самовпевнений. Зліва, де серце, і де ще донедавна "обліплювало" синтетичне червоненьке  серденько, тепер "обліплював" суцільний металевий червоний значок без абревіатури. А справа від серця "обліплював" значок-металевий – жовто-блакитний, без будь-якої абревіатури теж, як і годиться в таких і інших випадках. І галстук, кольору веселки...

Респектабельний гість поважною ходою, майже як павич, руками і тулубом почав жваво пробивати уперед собі дорогу поміж монстрами, зухвало розштовхуючи тих, здебільшого управо, тримаючись лівого краю Домика.   Дійшлі, досвідчені монстри, бачачи як він то робить.., відразу втрачали і страх, і інтерес до нього. А от мала нечисть, монстрики, неабияк дрижали і скреготали від гніву зубками-іклами.

Дорогою за ним обабіч тяглася свита, звита із маленьких людей, - карликів, гномів, ельфів, -  котрі на показ і пафос усім несли в руках здоровенний плакат, на якому зображувався їхній шановний і високий Добродій в позі святкової жертви: пекельно червоний, розшалілий, пулькатий дідько з рогами на кшталт серпа і молота, із чистого золота, душив пазуриськами Його, але Той  чинив завзятий опір, трясця  !!!  Ще й щось промовляв у відповідь писаними буквами, трясця !!! Ті послужливі маленькі люди приставали до ще менших людців, як правило, не у масках бабусь і дідусів, трактористів і доярок, запрошених міріадами і мільярдами (?!)  з нагоди свята, що вже було і наближалося,  і викрикували " голоси або смерть !", "цукерки або звіздєц!", "конхвети або капути без капусти !". Більше галасував за них тільки сам імпозантний гість. І Він категорично відмовляв перехожим знатникам погадати йому на яблучній шкірці  чи яєчній шкаралупі  – він і без них все знав. Навіть міг пообіцяти, який нечистий вхопить тих магів, в разі якщо вони будуть надто балакучими... міг, міг.

Коли він і його свита скінчили шарварок серед шарварків, шароварних і на шару для шарів і Lа шарів..,  візитер залишив товариство своє рідненьке, густе і рідкеньке, і сам-самісінький, лише в супроводі монстрів-смотрящих, піднявся сходами до центральної кімнати Дому – Чорного Покою, царства Мертвих, Бездиханних-Здиханних, проте тілесно Існуючих за рахунок всюдисущого Духу Зла і його еманацій.

Чорний Покій володів всіма зовнішніми рисами демонархії. Там  були, вилиті  з чорного золота, затужавілі, великі статуї  демонів Амана, Вельзевула і Бафомета. Багато павутини, не набагато менше, до речі, ніж на нижчих поверхах, декоративних і ні павуків, портрет Дракули (або, судячи з виконання, стилю і естетичної вартості – автопортрет ?) на стіні  і найголовніше – катастрофічно мало світла і незмірно – затхлості та сирості. Дуже в такт інтер'єру грала цвинтарна музика, і володарів ЧП  вона аніскільки не гнітила, позаяк ті вголос розмірковували, що якщо Реквієм Моцарта, загальновизнаний е-вропейський шедевр, то апріорі і автоматично ані їх, ані Нік-Ого – турбувати і дратувати не може !!! Будучи за своєю природою, правду кажучи,  бідно обізнаними у природі класичної, високої музики  і їх геніальних творців, вони гадали і не гидували озвучувати, що тихий ді-джейський, навіть дизжокейський, ремікс на Моцарта – то вже сам власне пан Моцарт ! Із Моцартових доробків, окрім Реквієм, вони щонайменше цінували  "Чарівну Флейту", віддаючи перевагу "Донові Жуану" і особливо "Весіллю Фігаро", ой, ще й як "Фігаро" !

А в принципі, для цвинтаря мало би вистачити, це ж не весілля, йов-кі-пав-кі...!   А може Батьків Великої Класики зовсім не бісило надмір  цвинтарю, якщо враховувати, що в них своєї, не зовсім за канонами класики, і теж похмурої, останнім часом, какофонічної поліфонії вистачає ?..

Підлогою були розкидані людські кості і черепи (ціла купа !), з дірами різних розмірів, від завбільшки мало не самий череп, до крихітних.., голочкою.., - ліворуч від столу, за яким сидів Головний Володар – грізний ісполін, котрий не боявся вогню, та страх-страхіття як лякався світла в Домі і Чорному Покої. Праворуч від ГВ доволі яскраво вирізнялися  чучела впольованих тварин: кабани, вовки, лисиці, ведмеді, - вибачте, ведмедик... та й той, гібрид малайського із малою пандою.., а видавався  за грізного  гібрида бурого-білого-грізлі; а також, здається – пітони, крокодили, алігатори, мамонти і динозаври... У чотирьох кутах ЧП догоряли потрійні смолоскипи. Все помітніше сутеніло і сиріло в ЧП, музика, навпаки, гучнішала. А сам ГВ виглядав  суворо і бундючно, не як мєлкий бєс, котрий гонить бєса.., а як повелитель і павєлітєль самого С.  Перпендикулярно до ГВ знаходився в Чорному Покої великий маг Гаррі Поттер, в чорній-пре-чорній мантії, сидячки за чорним-пре-чорним столом, заваленим вщент чорними-пре-чорними папками і паперами, а з його білого-пре-білого обличчя, рікою струменівся чорний-пре-чорний піт, дивом дивної алхімії вмить перетворюючись в товсті золоті прямокутники, і магією, чорною-пре-чорною, і, білою-пре-білою,  ніяк не корилася його вольовим чарам  чорна-пре-чорна брова, на білому-пре-білому обличчі. Поруч, лівобіч диво-волшебніка Гаррі, котрий далеко за межами ЧП і Дому славився тим, що вмів приборкувати і запирати в темниці саму Фе-Ю, якимись незбагненними для простих смертних, довжелезними заклинаннями (трахті-бідохті... чи шо ??)...- здималася чорна-пре-чорна статуя фіолєтової богині, Котра  Могутньою і  Непіддатливою Правицею Тримала Терези. А Терези прогинала купка золотих прямокутничків (та до дірки ще ой далеченько !), роду чорно-пре-чорно-потового-патового, інкрустованими фасадними пластиками  – написами: "Добро". А вічі у неї були зав'язані світлою-пре-світлою пов'язкою.

Гість у костюмчику і веселковій краватці, весело всміхнувся до ГВ, і бадьоро гайнув з розтиснутою і випрямленою горизонтально  рукою до нЬого, гадаючи, що враз втопиться в його кріпких обіймах, як наречена в шлюбну ніч, але тут же його випередила чорна охорона ЧП – Дарти Вейдери йкісь два із темно-світловими мечами –  і недвозначно вказала – не рипатися, зафіксувати міцно і щільно ступні на нижній чакрі і дихати ротом й вухами. І лише кліпати, за командою...

"Хто, хто тут демон Бегемот, а-у-а-у-я-тєбя-всь-равно-найду ?!?", - спитав-проспівав чолов'яга у костюмі Бріоні, безбоязно кидаючи вічі на охорону.

"Я-Я-Я-Я-Я-Я !", - хором, мовби навипередки, відповіло багатоголосе "Я". – "Мара-Шиза ?", - мовчки подумав мужчінка, - "Чи в ХХХаті демонократія замість демонархії править ? Чи... демоногархія ?..".

Але чорна магія ЧП давала можливість наочно споглядати лише одне "жир-не-Я", мовчазне,  що сиділо власне за столом, що на курячій ніжці. А біля курячої ніжки, під столом,  зручно розміщувалися лепрекони в зелених капелюхах і костюмах із відбитками дяді Франкліна і цифри сто. Вони не галасували, як ті темні гномики, свита накрохмаленого чоловічка, а, маючи кожен по глечику золота, а дехто не по одному,  тільки кидали, насмішкуватим тоном, короткі і лаконічні фрази: реалізовуємо три бажання за Монтеск'є - ов-є-Є-! - а якщо вас не влаштовує наше і наша Є, то йдіть ...до болотяного озера – вловлюйте золотих рибок – але вудочки у нас за золото і зелень продаються – ги-ги-ги – у нас всі пироги – ...ми вам не вороги !!! Неподалечку від курлапки і лепрекончиків, під чорно-мохнатим деревцем, .."па-імені ...йолка", без дзеркальних сфер, блискучих гірлянд –  і не без толка, з перевернутою п'ятиконечною зірочкою на вершечку, бавилися машинками і олов'яними солдатиками, під машинками.., малі  бабайки, золоті дітки великих Бабаїв – що прийдуть на зміну Їм, великим і страшним, коли зубки  мудрості і страху підростуть і підточать до гідного рівня і градусу !! До слова, Бабаями і бабайками лякали порядні батьки чемних дітей на нижніх поверхах Дому. Та й менш порядні, нечемних, також, на всяких..

І пазуриста ніжка цей стіл, трикутний-косокутний, гойдала, ніби в темпі колискової і легкого бризу, проте невидимим шквалом буйно здуваючи документацію, писану чорним по чорному, на чорну-пре-чорну-і-багряну підлогу, а багаторогі і безхвості пацюки миттю їх поцуплювали і ще блискавичніше зникали в стінних нірках, віртуозно оминаючи мишоловки з сиром і мертвими невезучими хвостатими і "лисими" мишками, і хижих чорних котів, оминаючи ;  різнобічно гойдала, проти годинникової стрілки, і десь, вряди-годи, за годинниковою.  Вінець високої царської спинки чорного крісла, з мертвотного дерева із дев'ятьма  гнилими дуплами, сховищами для чорних птахів і рептилій, оздоблювала фігурка дуже агресивного вужа жовтобрюха, що мислить себе у позі кобри. До маніпулятора-ніжки вишиковувалися шеренги тарганів, які кусали  один одного, лизали один одному, зі своєю різно-і рівновеликою сукупною хаотичною і нормалізованою  ієрархією.

"Над-Я", - додав елегантно костюмований на не своє багатоголосе "Я-Я-Я-Я-Я-Я".

"Правильний пароль", - Щось, десь сказало у відповідь йому.

"Вітаю у Вашому Чорному Пречорному Царстві Вашу Шляхетність, о мій Повелителю Деміургічний і Казковий", - нарешті безперешкодно вклонився васал сеньйору. " Чи Ваша Непохитність Накаже Цілувати Ручку Вам чи може Щось Інше, о Жахітно Владний мій ??".

Жахітно Владний спідлоба тупився на нього з надутими губами, нахмуреними бровами, безперестанно длубався великим пальцем, оперезаним великою печаткою із 69-ма небілими знаками, в  носі і не відповідав.  На цьому святі поторочі і страху Він був одітий у костюмі Ніндзі-Черепашки й іменував себе Чорним Лицарем на Білій і Пухнастій Лашадці, Яку Можна Доїти Обраним і Ніззя Трогать Я Сказав  немитими руками Зібраним –для вас Вона Корова Священна, тармазітє і гальмуйте на дірявих дорогах - рєзон чи шансон не в унісон  ?

"Обкатати мене, - басовито відповів Володар. – Не тут і не зараз..", - зупинив він радісного і вже готового слугу.  "Ти знаєш –де, як і скільки, ти знаєш...".

"Знаю ! Знаю !" - пострибав від радості на чакрах-п'ятках васал.

З невимовно щасливим обличчям видобув з внутрішньої кишені скручену жіночу світловолосу косу.

"Копія скальпеля", - сяйливо вимовив, щоб піддобрити свого ГВ.

Почав приміряти косу на себе, не гідно мужчині кокошився, манірничав, крутив задом, походжаючи туди-сюди,  твердо встановленим йому вузьким периметром, поки ГВ не гавкнув.

"Приступаю, приступаю, до ритуалу, ги-ги",

Розпростав косу на всю довжину – дуже довгу довжину – і сакральним клинком, аль-дамом, на більш-і-менш рівні шість частин  порізав колишню сакральність теперішньої "ай-дами" - той відрізок, що виляв обплетеннями і що світло-фарбований.., а темніші і пряміші, природніші, довжини волосся – посік на сім грубих часток.  На що Володар виміг, щоб він ще додав щонайменше п'ять врізаних кусків коси, там де прямо, без заплетень, проте ...так, ..щоби там, і там ...декілька волосин, коротше, не обрубувати, ...хай тягнуться від обрубаних і не обрубаних волоски... не ясно як це має виглядати...але хай буде так  - все може бути на цьому (Чорт !) Білому Світі.  Уволив Усний Указ – УКРоїв. Собі одну закручену волосину   поклав до кишені, решту п'ять елементів поклав на стіл Великому і Страшному, туди ж прямі, в приблизно в такій геометрії, як лише ритуалом вимагалося від – нього.  Подав і решту коси і того, що залишилось від – неї.

ГВ гидливо жбурнув косу геть з-перед очей з-за спину, а та зачепилася на верхівці трону, де був увінчався вуж , що косить під кобру.., так і зависла там, замоталася – великим дискомфортом Йому, по-очам і по-спині, в очі і в спину... І чому Він це діло не хотів розмотувати, цікаво, чому мучив і мучився ???

ГВ якийсь час доскіпливо і з напругою творця Франкенштейна  вивчав "коски", вказуючи стиха про себе  на деякі нерівномірності і відмінності у волосинах; десь там, десь сям підфарбовуючи їх на ...ясніший і навпаки ... темніший кольори. І добавив волосинам трохи живих бліх з власної шевелюри. Служник заздро пошкріб  голову, і сильно зрадів, коли ще раз і ще раз пошкріб.

" Приступай до наступного ритуалу – твоє місце Там. Ти заслужив", - наказав ГВ, вказуючи на золотий унітаз в кутку кімнати.

З гордою готовністю камердинер не пішов, а полинув до туалету.  Підняв кришку – а там страшна  і темна, як Покій, купа не змитого...!   Він вже норовив спустити штани.., як гучний бас перепинив його "ще не заслужив до гурту !". Він хтів по-маленькому, бас-кара-бас  знову рявкнув " рано !". ...Плюнути – і того нема. "А що ж тоді, Пане ?".

"Змити і витерти, до грамульки !"

"Так точно !"

Краєм ока чиститель і зачищувач  чужого  уздрів, що в Чорному Покої золотих унітазів не бракує.., - цей неминучий факт сильно заохотив його динамічніше і ретельніше  виконати свою роботу. А до решти сральників і сцяльників, йому  наблизитися не дозволили, хоч як він не рвався, благав.. –  не ублагав. Так і пішов від ЧВ, роздвоєний – ображений і щасливий, через вихідні двері, чорний хід-т – труну з подвійним дном, сходами униз.  Перед тим він попросив  додатковий подарунок-бонус від ЧВ Джека Світильника – гарбуза з вирізаними пульками і писком. І не один ! Один для "Аза-зеля", інші для народу-коханого. А останні його слова були звернені до ЧВ і ЧП в цілому:

" З нами Б-г, з нами У-їна !!".

Від цих слів, немов заклинань, замовкло і знерухоміло геть усе, навіть куряча лапка стола, навіть, таке враження, посвітлішало там, і звідусіль виникли вирячені очі в його напрямку, і очі вія – і ніхто не вмер !

" Ну, ну...", - похитав головою ГВ. - "Не дуркуй і прєдохраняйся", - дав останні на сьогодні настанови Ніззя-Черепашка.

Він йшов на зустріч своїй мрії і своїй свиті, в довгожданному і багатообіцяючому статусі малого зла, що вже чекала його у підворітній Дому, попередньо зібравши достатньо "цукерків". І бабусь, звичайно, з доярками було не злічити. Підігнали вороного коника – чорний джип з чорними вікнами і хелл-о-вінець заскочив в нього.  А на дворі світало, що знаменувало незабаром починання   "ДНЯ УСІХ СВЯТИХ". А відразу  за ним – "ДЕНЬ УСІХ ПОКІЙНИХ".