Про Дон Бастарда і його сємью(кіноматографічно адаптовано))

фєнь Ян ПроцеСССоР у необ'ємній вітальні, звич, декорованій з розмахом. На ЗАДНЬОМУ ПЛАНІ, у проймі дверей, що ведуть з вітальні на кухню – на видимо-невидимо квадратів обширнішу і укомплектованішу за вітальню – стирчить номінальна фаворитка Янка – лєді Л. Синок фєнь Яна і лєді Л гріє малолітню(та немаленьку) срачину на гаптованому червоному килимку(золотаво-жовта картографія України з численними голубими позначками ) і донесхочки забавляється конструктором лЕГО, спортивними тачками і багатофункціональними трансформерами,і олов'яними солдатиками, і, головне, банківськими(етимологія – "банка" - п'ятилітрова з чималою екваторіальною тріщиною, на дні і в центрі пуста, на поверхні зашкалює,от-от випорскнеться мідна кришка – вона ж "мідний тазік", що накриває гірким громом не лише днища, але й верхи спільного скла) фішками дрУзяк. Така фішка, шо блакитно стане в очах не від неба під ногами.. фєнь Ян, навприсідки личом звернений до безмежно любого й люблячого синочка, демонстративно великим і вказівним вдержує годинник Ролекс, який перед тим невимушено і "безслідно" виригнув з РОТЯРИ. Шкіряний ремішок – комбінація крокодила і козла. На золотому (а може, браття, все-таки, позолоченому ?..)цифер-блаті вигранована мапа держави, дещо відмінна від уявленого бачення мапи "країни" в-цілому; цифри часу не відповідають звичній симетричній або, якщо хочете, ієрархічній послідовності – 11 випереджає 1 і повторюється кілька разів у циклічному колі, в той час як з 12 все, видається так, "гаразд" - от тільки спробуй конкретно зараз вгадати: північ чи південь ?? За ІДЕЄЮ Часу – мала би приявність за Рухом Сонця Тризубчаста стрілка – година, хвилина, секунда,і, незайве, бодай мініатюрне електронне табло; проте за ІДЕЄЮ Безчасся або викривленого часу – секундний однозубець проти руху зірки. І монохромне голубувате …бло. Голубувате в оточенні окраси берилів і того ж золота(позолоти). Без 5 дванадцята. фєнь Ян(синові): Синуля, глянька на ці часи. (синуля воленс-ноленс переорієнтовується.) Це – по-українському "годинник", по-гуцульськи "дзигарок", па-русскі "чіси", он інгліш будєт "овоч", нєт, амсоррь-нєссорь, проста "воч", да, та, а папанашему – "катли". Дак. Ка-т-ли, нє тупи, синуля. Синуля дуже У-важно придивляється. фєнь Ян(веде далі): Болєє чим двацить років таму впєрвак їх – ішшьо неотесаними, нєдорогіми крайнє – палучів паруччік Лєонід Первий. Поночалу носив він іх на правій руці, носив він іх з самого начала застьобкою вверх, головою вниз – вотак вони практічєскі сразу стали "катлами", чєм У-прастілі нам Путь. Когда шол четвертий год Льоні Первого У-руля, засунув він іх както одного разу в задницю сєбє – хтєл виЄбnутса прєд народом і пацанами. ВиЄбnулса – і Роль випал з його жопи. Підхопив його сєбє на лєву руку Лєонід Второй. І став ту же Роль катлами в квадраті, кагда в задницю запхав Льоня Второй - нєсопоставімо з глубіной Льоні Первого. Шов год, второй, третій, четвертий… а задніца Льоні збільшувала площу і глубіну. А катли – блєск сквозь плоть і ткань. Нє нравілось це децл Западні.. Но Западня – фігня - знав ето мудрий Лєонід папрозвіщу Намамах, знав он, коли вдівать, коли знімать сваю лєгєндарною шапачку тіпанівідімку ! І вот настав тот час, настав тот міг, когда я із пацанамі культурна прішол і не прєдьявіл, как дьявол, а просто, но нє как вол, заявіл: "Ну дай – мнє трон, ведь Западня і, вєдать чіво іщьо, радная неня… - могут блін і дать пад блін, медовий.. Тогда, конешно, зразу конкорда не получілась. Чіста їво пацанва – щітала шо в странє должна й впрєдь бути одна златая орда, мєдвєдь, сука, крєпко на вухо став Льоні Первому, ілі на голову, тогда. Но другой Мєдвєдь, іного калібра сука, бил нє прочь, шоб воцарілся Я, посля того як я дав єму абєт целібата з Западньой і у-сьо, у-сьо - раді радного Брата, ага, ага.. З трудом, воєм і лаєм, всьо же я У-бєділ Льоню, мєдвєдя і другіх кампаньйонів Льоні, славную орду рєбят, шо нєвзірая на то, шо в нас водятса Татари.., откаливатся ми нє собіраємся – сємєй нєсколько, орда одна; на всєх сабль і щітов хватаєт. Точка. За базар атвєчаю, сукана.. І распісалісь ми кров'ю, почті как в 99-ом. Но – в 2004 – я нє про всьо знал... мля буду. І може єсліб знав.., то нєвідавб – ніпрєдсказанно – перебєди безталанного Віті Первого – как окажется, нармальний вцелам мужик, хотя і хілаватий, нє мой аткравєнно тіпаж.. Западня, прєдатник Льоня, Казли, Криси і бидло – У-словілі весьма болєзнінну процедуру віпіхіванія з задниці катлов. Харошо, хоть тогда іщьо нє слішком глубако впіхнув.. Так, ТАК сказать, взошов Вітя Перший, знал би "як прийшов, а як пішов".. – І прапалі вдруг катли ! УРА !.. Вся страна з лівого і правого берега нє паніла - ШО ЕТ ЗА ГАДІНА ТАКА в римських цифрах, почіму вдруг стрєлок стало дохуа, мінутних і сікундних, а спрашувати Гадіну і Вбрємя в кого і с кого – НЄМА. Но судьба, га-га, штука непроста. Я, нєкотороє брємя спустя, на нєкотороє врємя, вернув собі поста, схіліл без особого труда того труса і потса.. Хотя і, чесало бидло на двох бірігах: вийшла какаята попса!.. В прінципі, согласєн. Но я про катли.. За катли тогда вєлась нєдєтская, синуля, ігра. Одна… манда… ВАНА, нє Ванга і нє Діана, узомніла сібя чуть нє Дочєрью Всємірного Часовщіка. Не мірна дама була.. Но она і я – знали, шо катли нужнєє всякого катла !.. А бидло тим врєменєм проклинало того катілка.. Він катли ні на одной рукє не насіл – так він іх любив, так він ними даражив !! Но – їво братва, іщьо та кумарня, Роль єму підставляла просто на трон, точнєє под жопу… точнєє в жопу.. А він прікідувався, шо не чує, лібо слішком дємолібєральний, шоб прідавать… прідавать значєніє лішніво прєдмєта в мужской жопє.. І НАЦІЯ єво вознінавіділа. А я єдва нє палюбіл, "націю". Вона бачіла, і вона віділа, як в параші він випорожнюється – било врємя вєлікіх трансляцій і вєлікіх шоу для дітей послє 18, - і вроді жрав сравнітілєно скромно, сравнітільно.., но - катли в сральніку, а де вони мали би бути – він обіщяв ?!.. І вот настав тот час, настав тот міг, когда Я і та, шо гаваріла, шо вана рождєна для Роля, руля, сашлісь в бою за обладаніє гадінніком. Вана нас – Вітьков і Льоньков – крєнділа нєпаджєнтєльмєнскі, мол ми-мужикі – всє нетєхпрідат, мол у нас… ми …аси, впіхуєм То Туда, самі мучаємся і другіх мучаєм. А в нійо тіпа для етого єсть єстєствєнноє, гібкоє, вмістітільноє містєчко… І нінада їй напрігатса всякімі разнимі садомчікамі. Но… впослєдствії – садомчікі дасталісь єй, а мнє – КАТЛИ. І на етот раз – бєз галімих канітєлєй. І вот настав тот час, настав тот міг, когда, малиш, у папи - наскоко глубоко і далєко(!!) сдєлалося в жопє... шо жопа уже тут ніпрічьом… Но... я іх винял. Ти сам віділ. Із прінципа… і пєрєдати тобі хачу… прінцу… врємєнно… Вана, ваністи, западністи і прочії ананісти азвєрєлі. Сукі. Дєржи, синуля. Вірньош. Вірняк. ЗМІНА КАДРА Дон Бастард покидає палац. Простелена через газон широка, але дуже коротка тропа ПРОФФЕСІОНАЛА, де вже на нього очікує гвинтокрил Agusta 139. І ліричне "Chi Mai" від Енніо Морріконе заколихує нас, розтривожує, бентежить не наш асс, коли він йде, йде і ніяк, курвас, не дійде.. І перед самим вертольотом - СТОП-КАДР - У СПИНУ йому залпом ТРАХ-ТРАХ-ТРАХ… Вбили кадра ? Він – ПОБАЧИТЬ КОЖНОГО ! – неквапливо мучено повертає головешку..; Він чує – ПОЧУЄ ВСЕ ! – запах яєчні..; Він – весь у яйцях – І НІ ОДНОГО СВОГО..; Він... ЙОГО - приземлюють. Здається, навічно. А ми ридма ридаємо, голосимо за Хероєм, море сліз виливаємо під Морріконе, ага, бугагага. А хто СНАЙПЕР ??? Хто СТРІЛЯВ ??? Стріляли практично УСІ. Проте дійсно практично, або – найпрактичніше – як воно завжди є – НЕ УСІ. ЗМІНА КАДРА Страхітливий, плішивий ФАНТАМАС, зі своїми дублікатами та свитою, у своєму традиційному чорному костюмі з крокодила, де на хребтині твердючими діамантами - великих каратів, багатоманітних груп кольорів і неоднакових груп чистоти, найвитонченіших груп огранки, безсумнівно і беззаперечно вишкрябано - "АЛІГАРХАТОР". Пливе на швидкісному і прохідному човні Дніпром. На швидкості він викидує яйцемет у ріку, а за нею і, вочевидь, пожмаканий камуфляж "народного пацана". Імовірно, цього разу, все відбувається на довгожданій усіма середині ріки Дніпра. А вірогідно – і ні, на котрійсь з його двох заток. Човен притихає. З води визиркує не для порівняння з демократичним човником, субмарина-плутократична. Один, два, три… і Фантамас вже у підводному човні, під водою, мутною, брудною, зате такою рідною, розлогою, заливною і ще дуже зручною. А запопадливі "дефюнеси" гребуть далеко позаду веслами і в прокльонах вичерпують води з тонучих байдарок, "в" і "без" надії на якийсь гелікоптер. Вітається і Agusta 139. Та нє, чим з такими пілотами і пасажирами, то краще вже "без"...? !!!