Вечір. ПАЛАЦ НА ВОДІ. Нічогенький дебаркадер, оточений охоронним патрулем спеціального призначення. Усередині, серед невиданої розкоші і небувало кічу, лежачки горічерева на тахті спочиває з книгою "віршів Антона Палича Чєхова", у кашеміровому чорно-білому смугастому халаті зі спальним чепчиком на голові і рожевих пухнастих з помпончиками пантофлях на ногах, Гігант і Титан воєдино, майже U-Пітєр, - Дон Віть-Фіть фєнь Ян де Біл Бастард.

Замучившись, швиргає книжкою за канапу. З повагом, ледачо витягається до стаціонарного в стилі ретро телефону, не піднімаючись ні на міліметр, в рурку  басисто.

Віть-Фіть: Єжай за Ганькою Га і давай її сюда. Сча, на..!

Годину з лишком по тому.

Віть-Фіть догоричерева спить і харкотить, наче гіпопотам в царстві Його великого болота. Пані середнього віку, на високих підп'ятках, у сірому плащі макінтоші, стоїть, нахилившись у звабній позі, біля нього, до нього. Повільно і нечутно розпоясує смугатсий халат, і, як справдешня (мбо нетутешня)слухняна і вірна господарю пуделька, облизує його черевце, ще ось трохи і планетарний купол завбільшки, з сиво-чорними мохнатими дірочками.

Це збуджує його, збуджує ще й як.. Ганя Га звабливо посміхається, неквапливо розпанахує макінтош, ну, давай, Ганю, ну – НЮ, та ну... Віть-Фіть ковзається знизу-вверх по ній баньками квадратними від округлості свого становища і її форм.

ГГ(на еротичній частоті): Ну, щ-що, мій кабанчику, кабанюриську, як завше – ти нападаєш, я відбиваюсь ?  З'їси мене нині, чікулядову, і закадриш на домашньому знимку, Фитьку ?

ВФ(тугодумно, нарешті відповідь): Питку сьодня дєлать нє буду, устал, задалбала. Да і ти, па сравнєнію.. два бала, шо там гаваріть. Два із трьох, давай, Ганю, бєз абідчівих "тьох", "тьох". Нє хачу успакаїтєльнава насілія больше. Ласкі хачу, сказкі хачу, масажа ! Как в Тайландє дєлают трансвєстіткі.

ГГ(з самоповагою патріотично): А наші тітки нічим не згірше, Фітьку. Скручуй піську. "Скручуй-те", простіть ме те.

Віть-Фіть лежить там, де лежав, безлистий повністю на животі, а Ганя Га топчеться йому на каблуках по спині. Стрибу дає далі Ганя по де Білу, термосить слоїками ап-даун, ап-даун, не знати вже який раунд. Геть спітніла, утомлена та задоволена до сказу.  А йому хоч бери і став

Ганя Га(екстаз дуже близько): ТАК, ТАК, ТАК, ЩЕ, ЩЕ, ЩЕ-Н-КО, ТАК-К ! (Рве і мече собі волосся на голові і плете вкруж косу, а тоді бурхливо припадає на нього. Блаженно) Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, Фитьку, Я УБ'Ю ТЕБЕ... (І засинає схропом).

Три звичних слова призводять до не менш вулканічної реакції чоловіська, що напевно – голоснішої, резонанснішої.

Хропуть якусь часину двоє, він під нею, вона на ньому. І королівський диван, під бюргерським пузом. "Фитько" мляво будиться, звично,не встаючи, сягає ручищем телефонної трубки. Через мить появляються дебелі хлопці де Біла, відліплюють сонну Ганьку, наче скотчем приклеєну(хребтина настаящіго мужичка рясно вкрашена дамськими слідами), будь-як напинають на неї макінтош і мало не силком, під небагатозначний невербальний жест боса, виправляють з "фільварку" на гелікоптері, туди, звідки привезли.

Босу босів відпочинку мало. Душі знов тяжіється Вищого – тепер яскраво вираженого опосередкованого візуального мистецтва !  Довго перебирає відеотеку на стелажі, - "Ну, погоди. Все серии"; "Чеберушка. Все серии"; "Простоквашино. Все серии"; "Как козаки играли футбол. Все серии"; "Том и Джери. Почти все серии"; "Шрек. Гоблинский перевод"; "Самое слабое звено. Лучшее"; "Необьяснимо, но факт. Лучшее"; "Угадай мелодию. Лучшее"; "Лучшие бои 21 века"; "Лучшие судовые процессы 21 века" тд.тп.

Нарешті зупиняється на якомусь DVD-диску в непоміченій паперовій оправі. Вставляє у програвач, сідає на свій диван, і чорна плазма на червоному дереві скресає чорно-білою картинкою:

Короткочасні кольорові нарізки урочистостей, бенкетів, гулянок і різних розвеселих і менш веселих – ратних і бранних, що все ж всепереможних, куражів за чільною участю Нашого Героя. Відразу по цьому – екран набуває подоби білого квадрату, потім поступово чорного. Секунд двадцять триває чорнота. Раптово з'являється  картинка, стає цілісною і однорідною, і чорно-білою. - Якась жінка, обриси і риси котрої йому явно вгадуються, з косою в руці і косою на голові, вилазить з колодязю(якісь таємничі джентелмени в чорному помагають їй), позначеного вуглевим написом "ВЛАДА".

Її обличчя збільшується на весь екран – тільки рот, погляд і коса.. Обличчя Героя, як три екрани, по цей бік екрану, марніє і зменшується, таке враження..

Несподівано екран гасне – вирубується добротна плазма, на червоному дереві. Вирубується світло лампи Марінер, з кришталю і позолоти, за сто тисяч баксів. Стає геть беззоряно і безмісячно. Що вже говорити про сонце після заходу.. І страхітливо моторошно – де Білу.. Бринчить, шумно та пронизливо як ніколи ще, ретро-телефон.

Не лапищем мутанта мамонта, а трепетливою лапонькою козулі дерезулі, знімає слухавку. МОВЧАННЯ. За цим...

ГОЛОС: ТОБІ ПІ-І-(ПІ-І)-Ц.

ПІ... ПІ... ПІ... ПІ... ПІ... ПІ... ПІ... ПІ...

Весь ватяний, кладе трубку на місце. Чи трубка кладе його на місце..

СУЦІЛЬНА ТЕМНОТА І АБСОЛЮТНЕ БЕЗГОЛОССЯ. неСПОДІВАНО...

ПОЯВА СВІТЛА: у лампі – тьмяніше, ніж до того, у ящику – кольорове зображення відключеного каналу з характерним пискливим звуком.

Він всім нутром прислухається до звучання деактивованого каналу телевайзера, який немовбито поділився аудіально надвоє – спереду і ззаду:

П-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І...ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ

Знімає знову слухавку телефону – чує аналогічну музику, ні, різкішу, страшнішу. Далебі.

Рука мимоволі лине до пульта ДИСТАНЦІЙНОГО У-ПРАВЛІННЯ. КЛАЦ – BBC – НЕВТІШНІ НОВИНИ. КЛАЦ – ОРТ –ВТІШНІ НОВИНИ(для ОРТ). КЛАЦ – ПРОГНОЗ ПОГОДИ НА ТЕЛЕКАНАЛІ "ТОН-У-С" - "ЗАТЯЖНІ ОПАДИ ІЗ ЗАМОРОЗКАМИ-СИДІТЬ-У-ДОМА-НІ-КУДИ-НЕ-ВИЛАЗЬТЕ. ЗАТЕ НЕ ПОЖАР..". КЛАЦ- КАНАЛ "НОСТАЛЬГІЯ"..

Інша рука слабкою і водночас сильною волею – ностальджі ? – лине до телефона.

***

Мітька ТЮ-ТЮ-нник сидькає на Super 5D-кріслі і втикає в 3D-форматі на величезному настінному дисплеї фільмець "Тарас Бульба", сцена баталії. Нещад ковбасить і плющить його на верткому кріслі, нещад, - то водою з голови до ніг покропить, то вогнем осушить мало не до вуглю, то вітром здує в останній край розложистої домашньої кімнатної бібліотеки. Перекочує, неначе перекотиполе, вперед-назад, вправо-вліво, вверх-вниз Мітьку ТЮ-ТЮ-нника, однак він не схитний триматися заданого курсу даного фільму і вкорочувати формат сідельця. Нє фє га.

Окрім новітніх артефактів, буйно всіяна площа перебування МТ картинами російських художників середини дев'ятнадцятого століття, картинами Глущенка і Світловського та інших метрів живопису. А скільки там буржуазно-аристократичного блиску, скільки антикваріату ! Старовинні з оздобою рушниці, пістолети російської імперської армії другої половини вісімнадцятого сторіччя, російсько-гусарські шаблі, радянські, 20-30 рр ХХст, кортики. Чого лишень варта одна славнозвісна емблема КГБ: щит-золото, ніж -платина, зірка – рубін. Розмір – як двері його робочого кабінету.

Скрізь трофеї власноручно впольованих тварин: лелек, журавлів, солов'їв, ластівок і галок, галок, галок... І чучело свійської свині.

Дзвін телефону. Теж еклектично стилізованого під ретро, тільки з меншим числом кнопок, правда з кількома "незримими", "секретними"..

Мітька ТЮ-ТЮ-нник нехотя залишає своє ігрове кріселко, шкандибає до письмового столу знімати слухавку. Буквально за мить до доторку до телефону з того місця, яке він, як гадає, тимчасово залишив, хляпає йому на голову щось таке, що дуже нагадує розріджені фекалії. А потім – в лице – щось таке, що збіжне за виглядом до... словом, біляве, теж трохи в'язке і вкрай менше піддається настоєві.

Мітька(витираючись рукавами "Бріоні"): ..Еті функции нужна аканчатєльна дєактівіравать, дємантіравать. Вашу мать..!

Різко знімає трубку, прикладає до чистішого вуха.

Мітька: Алло ?

Грубий Чоловічий Голос (з трубки): Слава Україні !

ТИША.

Голос(більшим напором ): Слава Україні !

Мітька: Вибачте, Ви помилилися номером.(Ставить слухавку. З дещо критинською ухмілкою відкриває бар і наливає собі по вінця К'янті. Вертається до столу. Сам до себе з обурливим дивуванням) Я би мог трахнуть Бандеру Щєрбіцкім ?... Ха ! (тост і цок) За ЄДІНСТВЄННА ВЄРНИЙ спєрмзавод і іх хароших рукавадітілєй ! (Не засохла краплина С з носа невидимкою роняється в бокал, Мітька хиляє до дна, вслухається в смак.. Ну як, всмак ?..)

Дзвін телефону.

Мітька: Алло !?

Голос(той самий): Да здравствуєт в матєрє гарадов русскіх і вєздє в маларусскіх Данбасія і пусть сасьот Расія !..

Мітька(вдається його вивести з себе): А какой номер ви набралі ???

Голос: А х*й єго знає..

Мітька: Мнє кажетса, ви набралі нє тот...

Голос: "Фєдот да нє тот"..

Мітька: КХто ?

Голос: Ти.

Мітька: Паслушайтє, маладой чєлавєк...

Голос: Я уже пажилой чєлавєк, мнє асталась нємнога...

Мітька: І слава богу !

КЛАЦ руркою.

Мітька(монолог): Дєгєнєрати хрєнави, шоб іх Расса-сала...

Дзвінок !

Мітька: Да !

Голос: Пачьом Джоконда ? А Малєвіч єсть ?

Мітька: Я - нє любітєль іскусства, я – бюракрат.

Голос: Ну да, а я дємакрат...

Мітька: Я - нє любітєль іскусства, я – бюракрат ! Я вам чьотка артікулірую сваю пазіцию.

Пауза.

Голос: А может кніжкі какиє-та стариє пачітать імєєш, желатільна Львовскіє..?

Мітька(лопається): Я імєєю тєбя-Я !! (Клац)

Брутально чортихається, біжить до бару, хильнути вдруге. Недобігає – ДЗВІНОЧОК..(

Мітька довго вагається , б чи не б, а д не стихає, врешті бере.

Мітька(мовчить)...

Голос: Пачєму ти нє хочєш са мной разгаварівать ?

Мітька(втомлено): Кто ета ?

Голос: Скажи мнє свайо імЪя - і я скажу маЁЕ.

Мітька: Я так нє думаю.

Голос(на діюче 5D-крісло): Шо ет за звук, откуда он ?

Мітька: Попкорн, сука пля, гатовлю...

Голос(хвалькувато): Я жру єво конскімі дозами – тока в тєатрє..

Мітька(заледве терплячи):...В кінотєатрє.

Голос: А я шо сказал ?.. Ну да. І в тєатрє тоже !

Мітька: Очєнь жаль, я как раз сабралса пасматрєть – фільм !..

Голос: Внатурє ? Шо за пузирьок ?

Мітька: Баєвічьок. Ачєрєдной.

Голос: Любіш баєвічкі ?

Мітька: Ага.

Голос: А какой твой любімий ?

Мітька(ламається, як "тьолка"):  Ну нє зна-а-а-ю-ю...

Голос(фліртує з ним): Ну, должен же бить какой-лібо, дєтачка..

Мітька(затуляє рукою мікрофон трубки, знизує плечима, і щоб "нас задобрити" ?): ПІDАРАС, напевно, чи ХТО ?!?  (В трубку) Ну, пускай... Верховна Рада-2005-2012. Серіал с гєроямі в ролях антігєроєв і наоборот.  А твой ? Ваш..?

Голос: Угадай-ка..

Мітька: "Аранжевая Любовь" ?

Голос(згори тон різко донизу): Ето тот, в котором в парня вмєсто рУк билі рукі, каториє "ніколи" нє кралі ??

Мітька: Точна.

Голос(знов високо, високо вгору): Убойний фільмєц ! А какой канєц !! Баєвічьок шо нада.. А ШО НАДА !?! Собствєнно в Собствєнной жизні.

Мітька: Тріллєр, вапшє-то, нє нада.. Но лучшеє нє прідумаєш, в жизні, сагласєн. Хотя, нєт, - биваєт, іщьо как биваєт, кагда радних братьєв нє забиваєш !!

Голос: Тріллєр, гаваріш ? А мая жена твєрдіт, шо мєладрама..

Мітька: Так может с нєй чащє гулять нужна ?.. Ілі – вигулівать ?...

Голос: А у тєбя єсть жена ілі падруга ? І імья мнє свайо аткрой,малютка !

Мітька(хіхікаючи): А што ? Ти намєрєн мєня на свіданіє прігласіть ?

Голос: Возможно. Так єсть ?

Мітька: А у тєбя єсть желаніє і, главноє, вазможнасть купіть харошую картіну за, мінімум, полмілліона зєльоних ?? Можна хоть Джоконду, хоть Малєвіча...

Голос: Да.

Мітька: Да ? Тагда я Даша. Да !

Голос: А іщьо как тєбя завут ?

Мітька(лоскочучи густу, вже інде посріблену борідку): А зачєм тєбя "іщьо" ?

Голос: Патаму шо Я ХАЧУ ЗНАТЬ, КАВО КАРМЛЮ.

Мітька разюче здригається. Дикий у всіх сенсах у передчутті буркіт в животі, а відтак, враження, у всіх членах.

Мітька(бистрозвучно): Мнє пара, дасвіданія (клац).

Дубіє Мітька, дубіє, лишенько, і пітніє, містинами..

Телефон !

Мітька: Чьо тє нада ?

Голос: Мармєлада !

Мітька: Пакуда сливєт "чікуЛяда", паскуДа, нє будєт "Мармєлада", - мала Яда, мала Ада.. А НАДА !

Голос: Нє брасай трубачку..

Мітька: Нє брасают - друзєй в бідє, а із-за "трубачкі", ілі, сказать би ярчє да палнєй, но нє пасмєю, к горькаму сажелєнію, - "труби", тамбовскій долг тєбє друг. ТРУБА !

Пі...Пі...Пі...

Телефон !!

Мітька: Ти шо бл...

Голос(надзвичайно серйозно): Слушай ти У-блюдок єсляк паставіш трубку хоть адін іщьо раз – паставлю такім ракам шо навсєгда пєрєстанєш мєчтать і думать о БОЛЬШОЙ ДРАКЕ.. Ти МЕНЯ ПОНЯЛ,нікатінщік хрєнав ???

Мітька(ковтає щелепу):ПАН...ЯТКА. (дещо приходить до себе) Ета какая-та разваділка ?..

Голос: Скарєє ігра.

Мітька: Ну да, разваділка..?

Голос: Кончілісь стариє ігри. Началісь новиє. Я ХАЧУ ЗНАТЬ, КАВО КРЄМЛЮ.

Мітька(ляк накриває, що аж мало не фляк): Куди Ви телефонуєте, Вельмишановний Пане ?.. Даруйте мені, одначе Ви далебі помилилися. На все добре, шануйтеся, кохайтеся, нас 52 мілліони. Слава Україні !

Телефон знову з'єднано зі слухавкою. Телефон знов розриває на шумливі частки, а ТЮ-ТЮ-нника терзання.

Мітька(чужорідним голосом): Hello, ciao, нінь-хао..

Голос: Героям слава !

Мітька(своїм голосом): Да здравствуєт Єво Сіятєльства і  Єдіная Вєчная Русь !!

Голос("своїше"): Ну всьо, тєбє фіздєц, піши прапало...

Мітька, з непередаваною люттю, вкотре грякає слухавкою. Він шаліє, сипає найчорнішими погрозами на адресу анонімного дозвонювача, а розв'язка  – збирається натиснути "секретну" триколірну кнопку телефона, знімаючи слухавку – як якимсь дивом (?) неоретрофон і в такому "підвішеному" стані дзенькає..

Мітька: Апьять ти ?..

Голос: "Ви". І "снова" – всєй зємлі, гдє язик і мова, аснова !

Мітька(мовчить: хоче говорити, та не може)...

Голос(натурально – це, ясний пень, Віть-Фіть ): Ти шо такой нєсдержанний ? Ти шо такой нєрвний і нєваспітанний ? Ну шо ти малчіш, Мітя ?.. Шо ти ігнаріруєш мєня, ждать заставляєшь ?.. Рамси  папутал нєвзначай ?? Начал слішкам многа палучать на чай ?? А дєлітса ??? Ну-ка, развінчай !!

Феноменально Хвилююча Пауза.

Голос: Ти УВОЛЄН ! Ти доволєн ?

Мітька(жахіття): НЄЄЄЄЄЄЄТТТТ ! НЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄТТТТ ! АААААААААА !

Голос: ГАГАГААААААА !

Мітька: Я ЗВАНЮ В МАСКВУ !!!

Голос(насміх): Ім ні за шо нє успєть..

Мітька: Чєво ВИ хочєш ???

Голос(гіпер-гієнно): УВІДЄТЬ, КАК ТИ ВИГЛЯДІШ ІЗНУТРІ. То биш – ТВОЮ ЗАГАДОЧНУЮ РУССКУЮ ДУШУ. Нічєво больше.

Рука автоматично (автономно ?) розтискає слухавку, предмет затяжного діалогу бахається на підлогу, коли...

ДЗВОНИТЬ ДВЕРНИЙ ДЗВІНОК ДОМАШНЬОЇ БІБЛІОТЕКИ

Мітька(женовиском): Хто Ето ?

Знову дзвін, Міть знає, де Він..

Міть(чепурячись): Come in..

Входить Віть-Фіть – впізнаваний смугастий халат, знайомі рожеві і пухнасті (чому не білі і з хвостиками замість помпончиків?!) пантофлі – і темна маска з прорізом для очей і грубим шнурком навкіл шиї – то маска засуджених смертників шляхом повішання.

А в руках – не іграшка для смертників – чи, навпаки, якраз для них – електропила.Ні, даруйте, то – бензопила, з куцим проводом.

Людина в масці і тапочках, з пилою – повільно прямує до людини в білих тапочках(?) і масці(!), з олівцем.

Нараз людина в масці і з пилою заходиться панічно репетувати, пискливо битися в істериці, на превелике зчудування людини, котра, з такими холодними потами під сорочкою й трусами, вдає замилування. В якомусь нещасному метрі від Мітьки, вражає бравурного дядька боязливий дідько.

Віть-Фіть(М): Снімі ! Снімі ! (Стоїть супроти грандіозного, колосального, епохального дзеркала доби Європейського Просвітництва, спиною до якого, в даний час, набагато нижчий Мітько, тикає пилою в скло блискучого резонансу) Скарєй снімі !

Мітька шарпається в кишеню піджаку за мобільним телефоном, налаштовує камеру, піднімає з прицілом.

Віть-Фіть: Маску снімі, ідіот-ти !

Мітька перестає охочіше усміхатися і підсміхуватися, ніж в цій ситуації плакати і ридати,  стає серйозним і важним, наче самий імені Його портрет, на стіні, придворного кацапа із гарцапом.

Віть-Фіть(вже і руками пояснює, що ніяк не кинуть знаряддя важкої ручної праці): Ма-с-ку-ма-ю-сні-мі, маю-ю, малю-ю !!!!!!

Лише за посередництва совєтського кортіка вдається блискуче перерізати Мітькові шнур і таким робом погамувати горопашного Вітька. Був варіант ще в Мітька ліберувати – піхотною офіцерською шпагою зразка 1775 року, або, в противному випадку, морською солдатською  шаблею 1855 зразка, будучи самому за ангажа-мастака історій і знаючи про глибокі, глибокі знання і почуття  Вітька.. І ось тому, що будучи і знаючи про знання, а ще більше про почуття цього... - честь і слава випала на корта, десь так, 1920 года з технічним вдосконаленням 2010.

Любується не налюбується із вдиханнями і видиханнями, немовби відтермінованими здиханнями, у дзеркалі на себе ПИЛОМЕН. Але довго не лебедиться. Хмурно і сиро робиться у дзеркалі і в бібліотеці Мітька.

В-Ф(барабанячи по інструменту): У тєбя в розєткє 220 ?

Мітька: Тоже всякає биваєт, Ви же в курсє..

Віть-Фіть заглиблюється в мілкі роздуми.

В-Ф: Врємєнно мєняєм арієнтіри – внатурє мєняєм, - шоб нас нє пабрілі, шоб в нас нє атабралі, - шоб СУКА нє зарєзала і атрєзала. Шоб нє прікалолі нас, нє прікалуєт уже, нЄ-Е.. За шнурок і маску спасібо, іщі мнє (погляд мандрує "обшитими" стінами) прочную і очєнь острую новую ігрушку. Карочє, пєрєходім на болєє панятлівую мєханіку. Папанятліво я ізложил ?

Не піддається жодним описам та радість, те торжество, той тріумф душі і тіла, що охоплює Мітьку ТЮ-ТЮ-нника, щойно ось почув він ОЦЕ із вуст де Біла. Схоплюється, мов обшпарений, стрімголов кидається до своєї найсокровеннішої занички, – з поздовжнього сейфу витягує випещену, виглянсовану шашку служителів імперії позаминулого століття, чи потрібно до ворожки ходити, щоб вгадати, якої країни  ?!

Приклякає на одне коліно перед сеньйором, вдержує горизонтально зброю, не сміє, самими кінчиками пальців, з присмоктом обціловує і облизує вздовж-впоперек лезо.

Мітька(шанобливо): Аружиє самаво Пєтра Валуєва ! - Отнинє і вовєк прєдоставляєтса Вам ! СЛАВА ! СЛАВА !

Віть-Фіть(приглядається до шашки, свище повітря):

Мітька(захлинаючись): Дєлайтє, што хатітє ! Рубітє, валітє, атнєсітє, прєпаднэсітє - Імпєратару ! Пусть знаєт, пусть помніт, что долг свой я прєд Нім і прєд Родінай с чістєйшой  совєстью ісполніл !!

Віть-Фіть(швиргає в писок шнурок з-від маски): На, вєшайса. (Піднімає свій важкий, ведмедикуватий, де Більний зад, перерубує новою-старою зброєю не зовсім навпіл малоефективну пилку, фінтить й фєньтить злісно  шашкою, нахваляючись, що "завалить всяку машку з шаблею"; валиться геть, залишаючи по собі навстіж відчинені двері Мітьчиної бібліотеки.

А Мітька, ..а райдужний Мітька ще довго не в силі повірити своєму щастю. Упивається вином К'янті всуміш з Мєндєлєєвкою.  Наспиртувавшись досхочу, видобуває зі своєї другої занички – другого шару стіни, арифметично за першим – "шедевральне" імпресіоністичне полотно Невідомого Художника: ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ НЕ МЕНЯЕТ ПРОФЕССИЮ.

Солодшими за ваніль очима захмелений Мітька поїдає картину, уже в "одновимірному" кріселку, аж не до ладу у новій, прибраній  хаті наклюнулася залітна галка, поряд на буйно зеленому і квітучому каштані, за вікном. Хватає зі стіни штуцер Мітька галопом – і тарахкає, і тарахкає, наскрізь засклену рамку, із кайфом позбуваючись всіляких рамок; уповає, уявляє, що трахкає, трахкає кожну популяцію, кожну генерацію і дегенерацію.

ПРОЛЕТІЛИ КУЛІ ПОВЗ. ЧИ, ТАКИ ДОЛЕТІЛИ ?..