Референ-Дум

При згадці терміну "референдум", інколи в мене виникає стійка асоціація з комп'ютерною грою, шутером(рольова "стрілялка") "Doom", хоч я не є ґеймером і ніколи ним, в сутому значенні цього слова, не був. На перший погляд, так би мовити, фонетично-орфографічна гра і нічого більше – "референ-дум-дум". І справді, що може мати між собою спільного широка форма електорального права з широкою формою електронних убивств. Виявляється, що собака, все ж, зарита в сіні. Істинно найвизначніший і найбільш позитивний, як ми знаємо, референдум в Україні був проведений 1 грудня 1991 року, задля формального підтвердження Акту проголошення незалежності України, у доцільності якого тоді затято сумнівалося багато жителів південно-східних регіонів (хоча, як невдовзі показав результат референдуму, пристойна більшість жителів південно-східних регіонів була "за" суверенну та унітарну державу Україна) , а також, безумовно, тодішня ще жевріюча верхівка на чолі з Горбачовим і країни Заходу, швидкий розпад СРСР яких дещо застав по-геополітичному зненацька. Це найперше і найбільш монолітне в історії новітньої України волевиявлення було ще й найдемократичнішим, повторити яке, на жаль, за двадцять з гаком років існування держави не випадало нагоди. Був, як певно пригадуєте, другий референдум в історії молодої держави. Тодішній бравий президент, Кучма, ініціював Всеукраїнський референдум, на основі побоювань, як зазначали політичні і юридичні експерти, перемоги Віктора Ющенка на майбутніх президентських виборах, "отцівський піт" котрого обнадійливо рясними краплинами сходив на гребені народолюбних вод, що, як вважалося, здатні силою одного-однісінького слова "НЕСІЯ" затопити бандо-ліберальні зграї олігархчуків під крилом папіка Льоньки Другого. Та майбутній "несія" і майбутні "несуни", як теж знаєте і пам'ятаєте, зазнали тоді не такого прогару, як дещо перегодом.., - відповідні зміни до законодавства не були внесені Верховною Радою по закінченні референдуму. Загальновідомо, що Бог любить трійцю. Загальновідомо, як четвертий президент України "любить" Бога і як любить трійцю попередніх президентів. Злі і дурні язики торочать, що Бог не любить України… Дурний фарс. Ніби їм на підтвердження і противагу, Янукович робить жест, який трактується, що він, виявляється, не тільки любить Бога, а й Україну !!... На порозі Третій Референдум, немов Третій Храм для обраних і людства… І аж тоді, вигукує якийсь паладин Олійник чи Лук'янов, з'явиться у нас з вами і в наших народів, від Черемоша до Кальміуса, благодать і кайф !!! Кожен нарик свідомий того, що перед тим як встромили голку в вену, передує сумлінна робота із налагодження інструментарію кайфу. Очі наркомана і у тверезому стані не завжди спроможні розрізнити рідну матір від сокири у куті, зате вони неухильно пильні і тямущі в приготуванні до ширки, до всіх нюансів, у всіх біопсихостанах. Становищах. І ось шприц з наркотою вже начебто приготований. Він безпардонно суперечить низці норм і положень Конституції України та доктринальним положенням сякої-такої правової науки – начхати – для наркозалежних суть не зовсім процес, а миттєвий наслідок ін'єкції – зміна Конституції України з метою ухваленням і скасування будь-яких законів(карти наркошам трохи перетасували "алкоголіки" у Парламенті), переобрання чинного голови держави на другий термін, вступ до будь-якого союзу, крім, вірогідно, не Європейського і т.д.т.п. А ще доза референдуму покликана затуманити баки самій Банковій, не лише громадянам, котрі потерпають від економічних і соціальних негараздів в країні, і нема цьому краю, тільки труба… Цим може скористатися ніхто інакший, як один із чільних гравців та ідеологів другого українського референдуму, а також третього – Віктор Медведчук, віднедавна жителям соціальних мереж більш відомий як Превед-Медвед-Ксюша-СТеБе-Минет. Труба… Це лише для початку. Точніше, для початку Митний Союз, а труба це вже логічний витік цього річища, в порівнянні з наступними можливими затопленнями – банальний потічок. Те, що за цим, здавалось би, політичним епігоном вітчизняної еліти стоїть кремлівська морда кума, ні для кого не секрет. Те, що країну ніде не хочуть і нікуди не кличуть, і більше їй не дають…; те, що кумівство на всіх рівнях суспільного "Я" на протязі двадцяти років не спромоглося викристалізуватися в індивідуально-колективне "Ми", одначе охоче в кланове, роздроблене - "ми", ми, не спростовуватимемо; як не спростовувати нам і не звикати вже нам, що хочуть, кличуть, дають нам тільки там, "гдє тєчьот бєзврємєнно Масква-рєка, гдє нєт болі і грієха". Та до чого тут анонсований Doom, спитаєте ви. До чого приліпити в тексті той шутер, що виник на зорі дев'яностих в США, і встиг за час свого існування зазнати не тільки доброї слави серед ґеймерів, а й лихої серед менш інтегрованої в подібні ігрища спільноти. Головно через криваві імітації розправ, наскрізно сатанинську і нацистську символіку в текстурах, і напевно найчорніший ексцес з ним трапився – коли американські школярі в пам'ятному 99-му вчинили масову стрілянину в школі, одну із найперших широковідомих, тим самим ніби започаткувавши недобру традицію в тій країні – вони були затятими прихильниками "Думу". Навіть здійснювали стрілянину відповідно до стилістики гри. А тепер час поDOOMати. "Дум", як і політика, економіка, культура, гра. - Має напевно все-таки рацію культуролог, прихильник герменевтичного підходу до історії Йохан Хейзінга. Спільність і тотожність однієї гри з іншою: хто б не став головним героєм гри – мнить себе він безстрашним воїном. Ще одна подібність – недосвідченого героя джойстика чи кнопок, з великою долею вірогідності, замочуть на етапі першого-другого кайфу(читай: наркота) від вбивства суперників. А досвідченого – на останніх етапах. Порівняно мало людей снує планетою Земля, що без втрат перемагали і проходили до кінця в "іграх розуму". Є і істотні відмінності між великими іграми реальності і великими віртуальності – у контексті сьогодення, передовсім нас цікавить. Поки високоярусний урядник і нардеп граються у "рівноправ'я", нерівноправно і вже давно нерівномірно знищуючи країну з її ходячими і стоячими реліктами, якийсь пересічний лузер сидить вдома юзає "думи мої, думи". Так склалося, історично, якщо хочете, що той пересічний лузер сидить вдома, бо ситуативно найбільший лузер – політичний – сидить в тюрмі. Він має кому завдячувати, має, двом особам в країні точно, тільки не собі. Він має де і на чому вимістити свою злість. Його гра не йде в ніяке порівняння за глибиною віртуозності, байдуже, що віртуальна – ті, що правлять ним – не менш віртуальні типи, ніж вбитий його пальцями монстр на екрані ґаджета. І допоки в нашій країні не відбулося пересичення віртуальністю, псевдолайфом, з лайком і анлайком, гострих і разючих змін годі чекати. Давно обріс баянною бородою анекдот про те, що на якійсь площі зібралось триста людей поскандувати гасла спротиву, а під їхніми фотками в неті – триста тисяч лайків. Тому в нас спершу має відбутися віртуальна революція, а потім і до реальної дійдемо. Мейнфішка вірт-революції повинна бути в сякому-такому умінні ддосити ворожі сайти, тролити владних і провладних гімнюхів, разом з тим не шкодуючи любого і гострого слова для опозиційних, фішингувати представників крупного капіталу. А наробінгудджене тут же направляти до е-скарбничок грядущої р-Е-волюції. Будьте певні, любі читачі, невдовзі з'явиться Чіпка. Він вийде, мов ясноокий легінь з печер Великого Олекси, він – Чіпка з чіпом в голові і з двома у серці, браття й сестри!!! ))) І, найпевніша річ, вчитися і ще вчитися – "Dумати". Бо ми всі, малі і великі,однаково дітиська несусвітні, страшно згаяли час на ігри на приставках в "Супер Маріо" і інтелектуальні цикання на тетрісах, замість істинно чоловічих, войовничих, на більш потужніших машинах – в незабутніх дев'яностих роках. А ті, що реалізувалися у войовничих, тепер нам не втюхають більше "Супер Маріо", що головою б'ється об висячі в повітрі каменюки – і на диво розбиває, набираючи очки на хліб насущний, то доганяючи, то втікаючи від гусочок і качечок всіляких хиженьких-риженьких. Та якщо жарти осторонь, то референдум реально перетворити в РеференDoom. І є для цього, як і морально-вольові важелі, так і аморально-вольові, яких кожна, в широкому сенсі, здорова людина повинна уникати. І тут жодний дан-бас не стане на заваді, бо це природна внутрішня свобода, яка не виплеснутися в якийсь час просто не може, скільки б генетично її не притлумлювали. Та є один суттєвий недолік в стрілялочки-лялечки "Дум" - монстрів багато, охочих героїв перестріляти – ще більше. Все, як завжди, тільки декорації ігор змінні, за якими укотре губиться "свій" і "чужий" ? А, можливо, навпаки, десь, щось віднаходиться ? …

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Яцек Павліцький Редактор міжнародного відділу Newsweek Polska
Володимир Гевко Маркетолог
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"