Елена Марченко
Журналіст черкаського відділу "Газети по-українськи". Пишу про все потроху
26.10.2011
2461
11

Любити, значить жити

Під сусідньою дев'ятиповерхівкою увечері товчеться натовп народу і кілька машин з мигалками. Люди сновигають туди-сюди. Під'їздить машина "швидкої".

"Якась дівуля викинулася з вікна" - констатує пенсіонер з нашого під'їзду, жваво чеберяючи з ціпком додому і залишаючи після себе шлейф з перегару.

В натовпі спостерігачів швидко виясняються подробиці. Дівуля, що викинулася з вікна п'ятого поверху – це студентка Аня. ЇЇ 22 роки. І звести рахунки з життям вона вирішила через нещасне кохання.

Нещасне кохання впадало за дівчинкою пів року. Бігало сюди-туди з квітами, сиділо з Ганнусею на лавочці, писало на асфальті перед будинком "Киця, я тебе люблю". А потім знайшло іншу. Емоційна дівчина цього пережити не змогла.

До великої радості Аниних батьків, торік сусід з четвертого поверху перевіз з села до міста свою стареньку матір. Бабці в квартирі стало нудно, от вона й вирішила знайти собі хобі. На суто селянський манір організувала під балконом чи то клумбу чи то грядку, де старанно висадила гарбузи, петрушку і чорнобривці. Урожай старенька встигла зібрати.  Але судячи по матюках з натовпу, мабуть ще планувала посадити чи то часник на зиму чи то ще яку культуру. Для цього навіть грядку перекопала, поскладавши на купу в'язке гарбузиння. І саме на перекопану грядку в купу гарбузиння гепнула з п'ятого поверху Ганнуся. Плоди трудів сусідки поверхом нижче не залишили Ані шансів здійснити задумане. Зате вивихнула ногу і подряпала гарбузинням обличчя й руки.

В куценьких штанцях і кофтинці, що ледь закриває пупа, Ганнуся кутається в зелене радянське покривало і ним же витирає соплі.

- Відганяйте зівак. – каже немолода лікарка "швидкої" довгов'язому міліціонеру, котрий спокійно курить біля машини і періодично спльовує на землю. Сама швидко міряє тиск переляканій і заплаканій "Джульєтті".

- Розходимся, громадяни, розходимся. – як з цепка зривається досі байдужий міліціонер. – Нічого цікавого. Дівчина не пострадала. Усьо нормально…

Натовп поволі відходить, але не розходяться. Збираються купками й починають обговорювати ситуацію. Розмови в основному зводяться до одного "Дівчина – дурепа", хтось пригадує свою знайому Свєтку, котра кілька років тому повісилася, хтось заводить тираду про те, яка зараз молодь і які сволочі ці чоловіки.

- Ну і чого б то я плигала з балкону? Політати схотілося? – суворо питає лікарка, піднімаючись на ноги.

- Ой как больно… - кривиться потерпіла, стискаючи долонями ушкоджену ногу - Ви нє понімаєтє… Он с другой, ему харашо. А я без него не могу. Я ним живу….

Далі слідує потік слів і соплів про вічну любов на все життя.

- Господі, яка дура! – в серцях кидає втомлена лікарка. – Я тоже своїм Васьою жила й живу. Женилися ми, родила хлопчиків-близнюків. А його в Афган потягнули. Вернувся через два роки без ніг, контужений. Озлобився на весь білий світ. Чотири роки після нього мочу й гівно виносила. Потім він помер. Тоже спочатку шось собі зробити хотіла….

- І шо? – зацікавився довгов'язий міліціонер, підкурюючи цигарку свому коренастому лисуватому колезі.

- Та нічо. Якшо любиш, значить треба жити. Сама весь вік, свекруху сліпу доглянула, дітей до сіх пор на ноги ставлю, хату розвалену латаю, дві роботи тягну. Любов, вона сили дає жити. А як од неї вмирати хочеться – то не любов, то тільки дурость.

Міліціонери замовкають, впадають в ступор. Довгов'язий віддає честь лікарці і сідає за кермо міліцейського "бобика".

- Ваня, виходь. Бери під другу руку цю акробатку, грузим у машину. – гукає лікарка в машину "швидкої". – Везем в прийомний покой, якщо скажуть – тоді завезем в псіхіатрічку.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"