Вечори в провінційному містечку без опалення або коли дядько Гоголь відпочиває...
Густими лапатими сутінками разом з першим морозцем на місто опустився вечір. Осінь вже добряче нагадувала про себе, як не рясним дощем, то холоднючим вітром, а от тепер ще й приморозками.
Ростик полапав холоднючі батареї та відразу ж пожалкував, що на зароблені гроші купив нові джинси, замість міні – обігрівача.
Мати ще годину тому припудрила носа, одягнула нову сукню та пішла до подруги, котра на ділі виявлялася зовсім не подругою, а радше найліпшим другом (інакше, чому б ото приходити з гостин з трояндовим віником та отак парфумитись перед виходом з дому?).
Батько ще декілька років тому поїхав світ за очі ніби – то на заробітки, та вже встиг отримати чи то італійське чи то португальське громадянство, тож до родини не надто поспішав.
А от Ростик в таких умовах відчайдушно намагався не втратити головні життєві орієнтири та влаштувати власне життя, доки батьки влаштовували свої.
І все оте дев'ятнадцятирічне життя крутилося навколо красуні Оленки – доволі видної дівиці, котра мала доволі шикарний вигляд, як для студентки, вміла модно одягнутися, бо мала татка – бізнесмена, і мала статус місцевої еліти.
Звісно такій мадам Ростик і не снився – вона хіба що насміхатися вміла та водити його за носа. Водіння за носа в місцевих елітних дам передбачало завести палкого кавалера до найближчого генделика, напитися від пуза пива за рахунок "лицаря", викликати таксі також за його рахунок та помахати на прощання ручкою.
Так Оленка завчасно й чинила з закоханим по вуха Ростиком, та ота ніжна, тендітна ручка з наманекюреними нігтиками та кількома каблучками міцно тримала в руках його серце – і протидіяти цьому було занадто важко і непросто.
А сьогодні на роботі пощастило. Доки старший над вантажниками бігав до туалету, метикуваті хлопці, пам'ятаючи, що при виході їх обов'язково обшукають на предмет виносу з магазину сторонніх предметів, котрі туди не вносилися, покинули розвантажувати автівку з товаром і швидко перекинули через паркан майже половину вантажу.
Таким чином обшук після робочого дня нічого не дав, зате під парканом, вантажники швидко розподілили між собою вкрадене. Тож до Оленки сьогодні можна було йти сміливо, бо в пакеті лежала пляшка дорогого коньяку, шоколад, кава...
... Красуня саме сиділа, наквасивши й без того розквашені губи, в місцевому гуртожитку, втупившись в телевізор. Їй страшенно подобалось нове ток-шоу про людей, де 12 учасників копали яму, проте дістатись вона мала лише одному – а кому саме, оберуть глядачі.
Пристрасті, на відміну від батарей, кипіли ще ті, тож на худенького хлопчину з пакетом, майже втричі більшим за нього, ніхто навіть уваги не звернув. Дівчата приклеїлись до екрана, проте Ростик аж присів від несподіванки: поруч його кохання сидів величезний бугаюка і не соромлячись обіймав Оленку за плечі.
- Ой, кавалер прийшов... Щось смачненьке приніс... А ти бува не знаєш коли це тепло з'явиться? – Замуркотіли дівки.
- Кеша. – Неохоче протягнув руку бугай.
- І чого то ти внадився Ростику до нашого гуртожитку, ніби тут медом намащено... – Почала глумитись Оленка.
- А ти хіба не знаєш? Та він же в коменданта нашого по вуха закоханий... – Відразу взяли й собі на кпини хлопця сусідки по кімнаті.
Ростик тільки погляд потупив.
- А мо, в нашу Оленку? Так її батько ще на минулих вихідних сказав, що таким кавалерам, як ти, вуха повідриває та стусанів хороших дасть...
Ідіотська передача вже закінчилась, тож дівчата вже глузували по повній програмі, переключившись на Ростика. Зате на блакитному екрані закрутився дядько з мікрофоном, котрий з усіх сил волів розповісти про тенденції останньої моди. Пересічному глядачеві було так і не зрозуміло, чого це останній писк моди асоціювався з дебелими шкарбанами якоїсь примадонни, котру варто було б назвати швидше приматом. Задоволена прима з не менш задоволеною усмішкою на обличчі розповідала про те, що це страшенний ексклюзив від супердизайнера і схожі черевики має тільки Юля Тимошенко та Борис Моїсеєв.
Оленці ж, котра саме скінчила вивчати класиків російської літератури, спала ще одна думка, як добряче поглумитись з бідолахи.
- Гей ти, красеню. Хочеш бути моїм хлопцем – дістань мені такі черевички...
Тут вже й бугаюка Кеша розреготався щосили над нещасним Ростиковим коханням.
... Назад хлопець плентався з порожнім кульком, та завчасно згадавши, що вдома немає хліба, забіг до гастроному та кинув туди два буханці. А вже потім похнюпивши носа поплентався до холодної квартири.
Враз всі Ростикові думки про Оленку якось вивітрились з голови, бо в квартирі проймав такий холод, що сміливо можна було займатись якщо не моржуванням, то домашнім заморожуванням м'яса.
Знайшовши в телефонному довіднику номер місцевого керівника, котрий власне й мав відповідати за теплопостачання, хлопець спересердя було хотів зателефонувати та анонімно пояснити керівному товаришеві, що негоже так з людьми чинити в опалювальний сезон, який ніби – то вже розпочався, та за хвильку й передумав. Вирішив ліпше сходити до сусідів погрітися.
Біля вкрай загадженого ліфта товклася дивакувата бабка, котра сама для себе констатувала, що аж занадто холодно. З ввічливості, Ростик підтримав розмову, натякнувши, що попадись йому зараз під холодну руку головний місцевий тепловик, разом з усілякими газовими баронами та принцесами, він би...
- Так чого ж довго шукати того, хто перед тобою? – зауважила бабуся.
Двері ліфта повільно відчинилися і звідти виплив низенький огрядний дядечко в білому пальто та лакованих черевиках.
- Начальник „Комуненерго"? – Здивовано закліпав очима Ростик.
- Ага. – Витріщився огрядний.
- Та я тебе зараз... – Хлопчина міцно схопив комір білого пальто і трусонув щосили огрядного боса.
... Лише за пів години після пляшки горілки, розпитої в ресторані, вдалося домовитися. Ростик нікому не розповідає, що в їхньому будинку нещодавно купив квартиру начальник місцевого „Теплокомуненерго", а огрядний викликає власним коштом таксі, котре відвозить хлопця до столиці на проспект Вернадського 107, де мешкає відома співачка.
Товстосум витягнув з кишені мобільника та діловито завів розмову.
- Не бійся, все замазано. У мене брат там продюсером працює. – Заспокоїв огрядний Ростика. – Зустріне, проведе, про все домовиться...
... Після поїздки, котра зайняла ледве не всю ніч, потрапивши до передпокою, розміром з ангар для літаків, Ростикові невтямки було, як пояснити естрадній діві, що він її черевички хоче. Товстий не обманув, тож тепер Ростик несміливо тупцяв на персидському килимі та роздивлявся присутній тут антикваріат.
З дверей випливла огрядна примадонна, котра зблизька здавалася ледве не опудалом – бо екран хоч трохи міг приховати кілька кілограмів косметики, за якою й обличчя не було видно. Та й фігура в шовковому халаті здавалася не такою бездоганною, як на обкладинці глянцевого журналу. А мокре волосся розкидалося по плечах, ніби зелені водорості на березі літньої днини.
Слідком за примою впливло ще двоє опецькуватих чоловіків. Один був широкий, ніби калач, котрий салом заріс, а інший також не поступався йому розмірами, та на відміну від калача, трусив не салом а мускулами.
Ростик почав занадто не сміливо розповідати про своє життя та кохання до Оленки, котра наказала дістати їй модні черевики, аби з нею зустрічатися. А згодом, зрозумівши, що його уважно слухають, Ростик посмілішав. Розповівши про своє життя буття, він навіть захоплено зауважив, що не бачив більш красивої жінки та завжди слухає її пісні.
Від того всього в жінки аж сльози очі навернулись – вона на хвильку зникла, а за мить повернулася з коробкою, в якій красувалися... оті самі черевички.
- Та забирай, вони однаково в цьому сезоні з моди вийдуть. В мене таких пів шафи валяється. – Ростик на мить уявив розміри тієї шафи і зрозумів, що там вийшов з моди цілий статок.
Щиро подякувавши, хлопець навіть осмілився руку пристаркуватій діві чмокнути.
- Який сміливий хлопчина... – абсолютно серйозно заявила примадонна. – І головне симпатичненький...
- То я певне піду... – Несміливо спитав Ростик.
- Певне з нього щось би могло й вийти... – Подумав вголос товстий.
- Ну на добраніч... – Позадкував хлопчина.
- Ти куди це хлопче зібрався? Ану стояти... – Твердо сказав накачаний з блідим обличчям.
- Так, ану працюємо, працюємо, працюємо, – товстий кинув цигарку на килим та зосереджено почав терти лоба. – Як кажеш тебе звуть? Ростик.... Ростик, Ростик, Ростик... Хай буде Коростик – це нині модно.
- Негайно давайте гамівну сорочку – це ж буде відападний сценічний образ. Уявіть собі лишень – на великій сцені Ростик – Коростик в гамівній сорочці...
- Можна запустити пісеньку колобка в реміксі. Там де "я від баби утік, і від діда утік..." та додати "з психлікарні утік..."
- І обов'язково вставите "піду я у садочок – наїмся черв'ячків"...
- Ну точно. Вова – ти геній...
- Люди, та це ж готовий хіт виходить. А перед нами - нова зірка...
"Шампанського зірці!" – хлопнула в долоні примадонна і звідки взялися молоді хлопці в червоних смокінгах з срібними підносами та смішними відерцями з льодом, в яких чекало свого часу шампанське.
... Черевички примадонни Ростик Оленці таки надіслав. Посилкою. Причому не сам, а наказав дворецькому здійснити цю процедуру. Тепер навколо хлопця з новим сценічним псевдонімом крутилося стільки столичних фанаток, що Оленка в тому всьому вирі якось і зблідла, і стала не такою вже й красивою. Та й навіщо було дарма витрачати час на дівчину, коли навколо такі красуні самі вішалися на шию і лізли за лаштунки.
Лише один раз крізь натовп фанаток пробилося наївне дівчисько, в якому Ростик впізнав Оленку.
- Ростику – у – у... – загукала дівчина. – Я тебе кохаю.
- Тю.. – Знизав плечима Ростик і спокійно сів до білого "Лімузину" – Хай тебе краще в провінційному гуртожитку всілякі бугаї обіймають... Треба ти мені тепер...
