Люди готові працювати за копійки: через безвихідь чи не люблять гроші?
В Україні ринок праці нагадує ринок розпачу. Зруйновані підприємства, бізнеси, втрачені домівки і як наслідок - безробіття. Люди готові хапатися за будь-яку працю, аби просто вижити. Мало хто готовий іти навчатися іншої професії - для цього теж необхідні гроші і державна підтримка, якої завжди бракує. Однак куратор "Великого крадівництва" Олександр Кубраков вважає, що це просто низький рівень свідомості. І дійсно - не всі ж здатні піднестися до його специфічних "вершин"?
Пам'ятаєте Кубракова, який перекинувся з чиновників в якийсь аналітичний центр? Під час конференції "Кадри вирішують", організованої аналітичним центром We Build Ukraine, було озвучено результати опитування роботодавців та безробітних. Яскраві формулювання, шокуючі цифри, гарні слайди, багато слів про "мобілізацію людей" та "відновлення економіки". Але це якщо глибоко не копати.
...один із висновків дослідження: 80% українських безробітних готові працювати за зарплату менше ніж 20 тисяч гривень... Насправді це не про працьовитість, це про безвихідь
Ось, наприклад, один із висновків дослідження: 80% українських безробітних готові працювати за зарплату менше ніж 20 тисяч гривень. Нам це подають як приклад гнучкості, готовності до праці. Насправді це не про працьовитість, це про безвихідь. Люди готові братися за будь-яку роботу, щоб вижити. Це не ринок праці - це ринок розпачу.
Лише 23% безробітних готові навчатися, аби змінити професію. Кубраков ухвалює вирок: "низький рівень свідомості". Але де доступні програми перенавчання? Де гарантія, що після курсів людина отримає роботу, а чи не повернеться назад на біржу? Люди не мають довіри до системи, і це логічно.
Майже половина опитаних українців не бачить зв'язку між своєю освітою та шансами на працевлаштування. Це подається як проблема "нерозуміння" у людей. Але давайте чесно: освіта у нас відірвана від реальної економіки. Людей десятиліттями навчали заради диплома, а не заради професії.
Замість серйозної розмови про дефіцит кадрів, про бідність, про непрацюючу систему перенавчання нам знову пропонують звинуватити самих людей. Мовляв, вони не хочуть вчитися, не розуміють чого хочуть і заважають "будувати Україну". Хоча справжня проблема полягає в тому, що все державне ставлення до людини давно побудоване на цинічній маніпуляції.
Люди їдуть не лише від війни - вони їдуть від безвиході, і щоб повернути їх, доведеться дати їм набагато більше, ніж просто зарплатня
Кажуть, що якщо буде безпека та гідна зарплата - люди повернуться. Це правда. Але при цьому забувають, що людина не гвинтик. Він не лише "вкручується" туди, де більше платять, він ще й вибирає, де його поважають, де відчуває перспективу. Люди їдуть не лише від війни - вони їдуть від безвиході, і, щоб повернути їх, доведеться дати їм набагато більше, ніж просто зарплатня.
Дослідження порушує важливі теми, але подає їх скоріше з позиції роботодавців та чиновників, аніж з позиції комплексного аналізу проблем безробітних. У ньому не вистачає глибини у розумінні мотивації людей, соціальної вразливості, а також механіки роботи самого ринку праці в умовах війни та міграції.
