Соціальна місія "Квартал": знущатись, висміювати, принижувати

Де пролягає межа між гумором і знущанням? Нещодавно зірка "Кварталу-95" побідкалася, що зараз коміків цензурують і "позбавляють зубів", забороняючи жартувати на гарячі теми. Давайте згадаємо, що ж висміював "Квартал": побиття майданівців, анексію Криму, Голодомор, військових і ТЦК, біженців... Список значно довший, але й перелічені теми показують, що тут йдеться не про гумор, або не зовсім про нього. Тоді про що?

Не втримаюсь і процитую популярну радянську комедію "Джентльмени удачі". Це одна з багатьох реплік, котра розійшлася на меми ще тоді, коли поняття "мем" не існувало в природі. Підсаджений у камеру до махрових матьорих кримінальників герой Євгена Леонова, мирний директор дитячого садка, вирішив з відчаю налякати кремезного урку і пообіцяв виколоти йому очі. На що заскочений зненацька всесильний ще хвилину тому бандюган заволав: "Помогітє! Хулігани зрєнія лішают!"

Інших прийнятних аналогій до одкровень акторки "Студії Квартал" Ірини Сопонару, яка в інтерв`ю Маші Єфросиніній пожалілася: "Мене дуже засмучує, що гумор піддається цензурі. Колись "Квартал" за це дуже цінували, бо вони дозволяли собі жартувати гостро. Це була така сатира на сьогодення. Цих коміків зараз наче лишають зубів - вони не можуть так цапнути смішно. Тим паче, коли ми жартуємо, то беремо якісь вади суспільства".

Махрового бандита в кіно якійсь нахабний незнайомець позбавляє зору. Коміків із "Кварталу" хтось неназваний, але теж нахабний, позбавляє зубів, і вони не можуть "цапнути смішно". Бо дуже ж хочеться пожартувати про вади суспільства. Наприклад, про ТЦК та військових. Або про переселенців із "Сіськадовська". Або раніше - про Україну-повію, ебонітові палички, якими "Беркут" може видобувати з майданівців електрику, якщо застосує замість кийків. Сеньйора Голодомора, трошки пересунутий після анексії Криму український кордон. Що там ще вважається суспільними вадами, що треба вкусити, аби було смішно?

Натомість згадую довоєнний - зовсім довоєнний, до 2014-того року, мультфільм від "Кварталу" під назвою "Казкова Русь". То були часи президентства Віктора Януковича, країну силоміць розвернули з Заходу на Схід і штовхали в російські обійми остаточно й безповоротно. Тоді кварталівці були на піку популярності і вважалося, що їхня передусім політична сатира була гострою й злободенною. "Казкова Русь" теж вважався гострим сатиричним мультиком.

Ось лиш на Януковича сатира не поширювалася. Цей персонаж був присутнім як у мільтфільмі, так і в сценічних скетчах наживо. Проте "Квартал" продавав його публіці таким собі вайлуватим, не надто зграбним, але в цілому симпатичним персонажем. Який дуже вболіває за країну і намагається покращити життя вже сьогодні. Та от біда - різні персонажі бігають довкола, сновигають, галасують, заважають працювати. Не гріх комусь і копняка дати.

Артисти "Кварталу", і не лише тогочасний головний актор Володимир Зеленський, не раз і не два в численних інтерв`ю та коментарях заявляли: гумор та сатира не мали, не мають і не повинні мати меж і обмежень. Жартувати можна про все на світі. Адже лише гострий кусючий жарт привертає увагу до проблеми. Хоча жоден із цих артистів жодним жартом жодної з поставлених ними проблем не вирішив. Знову не втримаюсь: у махрові радянські часи фейлетон, який друкував журнал "Перець", проблеми вирішував значно швидше. То був вищий пілотаж, якщо доходило до "Перця". Часто-густо сатира на сьогодення, оформлена фейлетоном навіть у звичайну собі районну газету, закривала чимало гострих питань.

Артисти "Кварталу" не жартують і ніколи не жартували. Вони дражнилися і досі хочуть дражнитися безкарно. Так у всі часи робили шкільні хулігани, чиї батьки були або великим начальством та мали суспільну вагу, або навпаки, вважалися неблагополучними. В обох випадках із хулігана та забіяки взяти нічого. Йому все, мов горохом об стіну. Він не відчуває емпатії, відповідальності та бачить усіх довкола бодай морально слабшими за себе.

Є ще "Дизель-шоу", де принципово не практикують так звану політичну сатиру. Тамтешні артисти, навпаки, живуть у зовсім іншому, незрозумілому досі вимірі. Бо "дизелі" жартують про тещу, алкоголіків, секс (точніше, сексуальну стурбованість, котра суголосна сексуальній агресії) і не забувають згадати про все, пов`язане з туалетом. Насправді "туалетний гумор" найгіршим не вважається. Навіть має прийнятні зразки, як ось, наприклад, унітаз на нозі героя П`єра Рішара з французької комедії "Не випускай з виду".

На алкогольному гуморі, хай дещо екстремальному, побудована американська комедія "Похмілля у Вегасі". А проблеми родинних зв`язків є в американській стрічці "Батько нареченої" та французькій "Божевільне весілля" (оринінальна назва "Чим ми прогнівили Бога?"). Єдина відмінність європейського та американського брутального гумору від "кварталівського" - там є сміх, але нема насмішки. Є жарти, але нема знецінення тих, над ким і про що жартуєш.

Артисти-гумористи можуть ставити себе вище хіба диктаторів чи інших явних ворогів демократичного суспільства. Але й тут не слава Богу. Так, українські телевізійні коміки з початком масштабного вторгнення почали гостро жартувати з Путіна, Шойгу, загалом росіян, особливо - тих окупантів, котрі крали на окупованих територіях унітази. Проте є одна обставина, якої скалозуби не хочуть помічати. Окупанти не по унітази до нас прийшли. Буквально за кожним вкраденим унітазом є людська жертва.

Російські мародери або калічили, або гвалтували, або вбивали - і займаються цим у той момент, коли ви це читаєте. Вони не бачать і не чують "кварталівських" жартів на свою адресу. Ці хохми їх не кусають. Тому вітчизняні гумористи не відчувають результату своєї звитяжної праці. Адже гуморист, мов той дементор, живиться енергією цільової аудиторії. А ще краще - не цільової.

Окремо взятому артисту "Кварталу" дуже хочеться вкусити, читай, образити почуття або окремо взятої людини, або - окремо взятої і дуже вразливої спільноти. Бо це призведе до прямої реакції у відповідь: переважно негативу в соцмережах. Що дає "кварталівцям" підстави заявити: їхній жарт влучний, дочасний, доречний, актуальний. Вони розворушили гніздо, підняли проблему, змусили про неї говорити.

По суті, ображаючи тих-таки переселенців, вони - так вважається! - виконують певну соціальну місію. Але інструментарієм гумору вони вже дуже давно користуються так само, як мавпа - бойовою гранатою. Тож скарга на нібито вибиті, даруйте, вирвані зуби - докір найперше самим собі. Ну, це все одно, що мавпа загралася бойовою гранатою і та вибухнула. Добре б, аби нашкодила лише їй…

Gazeta.ua