Україна не вистоїть у партизанській війні проти Росії - капітулювати не можна

Пам'ятаєте, ще на початку повномасштабного вторгнення ми підраховували, скільки росіян треба покласти в боях, щоб Путін усвідомив свою помилку і відвів війська? Жодна формула не спрацювала - Кремль збирається битися до останнього росіянина, аби знищити всіх українців. Які наші дії в цій ситуації?

Партнери готували нас до партизанщини перед вторгненням. Вважаю, що це було дуже наївно. З нинішнім технологічним розвитком, інструментами розвідки і ураження, дуже складно говорити про ефективну партизанщину проти російської армії. Можу помилятися, сподіваюсь, перевіряти не доведеться. У нас інші умови.

Щодня триває зіткнення двох армій, є фронт, який поступово зміщується. Поки все ще на захід. Сил для масштабного наступу в нас немає. Ми бачимо щось на зразок стратегії Зіапа, в'єтнамця, який підказує, що можна поєднати різні етапи в часі й просторі. Прямий і непрямий підхід. У вигляді прямого - у нас зіткнення по фронту двох армій.

Зіап розглядав партизанську війну як частину непрямих заходів. У нашому випадку ми можемо замінити це на відхід наших сил одночасно зі спробами завдати максимальних втрат наступаючим. Не завжди це роблять свідомо, але результат схожий. Саме Зіап підказує нам, що робочим варіантом для виснаження суперника є розмін за схемою "територія в обмін на втрати противника". До того часу, поки виснажимо ворога до певної міри.

Ми спостерігаємо схожу стратегію від СОУ (скоріш за все, вимушена, а не свідома). Звісно, така логіка у нас працюватиме при відповідному співвідношенні втрат. Час використовують для зміцнення власних збройних сил та відповідного рівня виснаження ворога. До точки, коли у нас з'являється потенціал для розгрому (залежить від багатьох факторів на полі бою і поза ним).

Може бути, звісно, проміжний варіант - стабілізація лінії зіткнення і взяття під контроль ближніх ешелонів ворога на фронті. Для того, щоб досягти цього, як би це не дратувало, потрібно продовжувати бойову роботу, а саме знищення сил і засобів противника. Тут перед нами вибір не стоїть. Противник не збирається припиняти воювати.

Валерій Залужний сказав, що помилився, вважаючи, що можна досягти успіху згідно з вказаною вище формулою Клаузевіца. Тобто завдати таких втрат, які змусять противника відмовитися від своїх намірів. Що це не спрацювало і росіяни через великі втрати не відмовилися (що могло б спрацювати з будь якою західною армією).

Думаю ми просто математично не досягли того показника, співвідношення і абсолютних цифр втрат, завданих противнику, які б змусили його зупинитися. Відмовитися воювати далі. Просто ми не володіємо відповідним вогневим, організаційним, ресурсним потенціалом, який би дозволив досягти такого.

Гадаю, тут зіграла роль більше неправильна оцінка моральних складових, ніж математичних. Математичні можна порахувати, але які вони будуть на шкалі моральних (бойовий дух, наполегливість, віра в перемогу, адаптивність тощо), де та точка, на якій вони зламаються, ми не знаємо.

Можливо, це виключно фізична втрата здатності армії до будь-яких дій (через втрати). Можливо, позбавлення матеріально-технічної, ресурсної переваги. Можливо, підрив ідеологічних підвалин боротьби (зрада уряду, невідповідність зусиль результату). Скоріш за все, усе разом з додаванням багатьох інших факторів.

На перший погляд може здатися, що ключ до перемоги простий. Варто лиш підібрати його правильно. Життя і війна показали, що це далеко не так просто.

Оригінал