Брати і побратими Бандери в нацистських концтаборах
Німецькі нацисти так само, як і російські комуністи - боялися і ненавиділи українців, які відстоювали своє право на незалежність власної держави. І попри брехливу російську пропаганду про співпрацю українських націоналістів із фашистами, сотні наших патріотів були замордовані у німецьких таборах смерті. Де про це прочитати?
Авшвіц. Перші спогади, які написав українець.
...саме в Авшвіці перебувало найбільше число українських політв'язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року...
Про цей нацистський табір смерті відомо, напевно, усім, хто бодай щось чув про Другу світову війну. А от про те, що через нього перейшло більше чотирнадцяти тисяч українців, серед них - сотні бандерівців,членів націоналістичного підпілля, знають не надто багато. Ніщо в сучасній музейній експозиції на території колишнього табору не нагадує про те, що саме в Авшвіці перебувало найбільше число українських політв'язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року, що тут замордовано сотні членів націоналістичного підпілля, серед них два брати провідника ОУН Степана Бандери Олекса і Василь.
Чи не єдиним пам'ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їхніх побратимів, що пережили пекло концтабору. Це мемуари Петра Мірчука "В німецьких млинах смерти", Степана Петелицького "До Освенціма - за Україну", Омеляна Коваля "Спомин мого життя" та Данила Чайковського "Хочу жити".
Автобіографічна книга Чайковського, що побачила світ у 1946 році, стала першим в українській, а можливо й світовій літературі, свідченням про жахи німецького концтабору
Автобіографічна книга Чайковського, що побачила світ у 1946 році, стала першим в українській, а можливо й світовій літературі, свідченням про жахи німецького концтабору. В'язень польських тюрем, учасник ІІ Великого збору ОУН, член Похідних груп, у вересні 1941 заарештований гестапо за діяльність у націоналістичному підпіллі. Біографія, під якою могли б підписатися і Степан Бандера, і Ярослав Стецько, і Степан Ленкавський, і багато інших діячів ОУН.
Символом цього покоління може стати один з героїв книги Юрко Булат, що "з польської тюрми потрапив у Березу [Картузьку - польский концтабір для політичних в'язнів], відбув два роки, потім пів року в совєтських лагерах. Утік. Тепер іде до німецького".
Книгу неможливо просто прогортати чи перебігти очима - обов'язково спіткнешся об деталь, яка зачепить і не дозволить, не перечитавши, йти далі. Історія вражає своїм жахливим реалізмом і, попри невеликий об'єм, залишає незабутнє враження. Рекомендую усім, кого вразили книги Віктора Франкла чи Едіт Егер.
Коментарі