Що читати? Політики, воїни та їхня взаємодія на полі бою

Лоуренс Фрідман у книзі "Командування. Політики військових операцій від Кореї до України" розбирає багато питань - і дає цікаві відповіді. Яка система здатна ефективніше протистояти ворогу, автократія чи демократія? Чи мають військові й цивільні втручатися у сфери впливу одне одного - і до чого це може призвести? Нарешті, український кейс війни з росіянами - як зробити його успішним?

Всі знають тезу Клаузевіца, що війна є продовженням політики. Але насправді звʼязок між ними двосторонній - не лише політика визначає війну, але й війна формує політику. Про те, як непросто провести межу між ними - ця надзвичайно цікава книга.

Мова тут не лише про міжнародні стосунки, які іноді виливаються у збройне протистояння, але й про ухвалення рішень на полі бою, коли результат залежить від того, чиє рішення (політика або військового командира) здомінує, чи і як воно буде втілене життя.

Автор на кільканадцяти прикладах (війни в Кореї, Вʼєтнамі, Ізраїлі, Пакістані, Іраку, Чечні, Косово та інших місцях) демонструє, що немає простої та однозначної відповіді на питання, як краще. Тут про політиків, які втручалися у командування військовими діями і про військових, які перебирали на себе політичні повноваження. Часом успішно, іноді катастрофічно.

Простий і ніби очевидний висновок, що єдиноначалля в армії мало б найефективніше доповнюватися авторитаризмом у керівництві держави під час війни, не підтверджується практикою.

"Переваги демократичних систем полягають не в їхній спроможності уникати поганих рішень чи то уряду, чи то командирів. Тут можна згадати про багато поганих рішень. Перевага полягає в їхній спроможності визнавати ці помилки, навчатись та пристосовуватись. Закриті системи, у яких підлеглим не можна ставити незручних питань і в яких за самостійні ініціативи може загрожувати покарання, страждатимуть від оперативних проблем. Якщо ця книжка і дає якийсь урок, то він полягає не в тому, що цивільні та військові мусять триматися власних сфер впливу та не втручатися у сферу впливу інших, а в тому, що вони повинні постійно взаємодіяти одні з одними".

Цікаво, що один із прикладів - війна Росії проти України. І попри те, що книга написана в кінці 2022, він досить точно описав особливості перебігу російської агресії з 2014 і перший етап повномасштабної війни.

Хотілося б, аби Лоуренс Фрідман продовжив цей сюжет і, може, зробив з нього навіть окрему книгу. А ще більше - аби і цю книгу прочитали і зрозуміли наші політичні та військові керманичі. Певен, це допомогло б тому, щоб український приклад потім розглядався саме як успішний.

Оригінал