У Білорусі скоро вибори - Лукашенко бавиться в солдатики

Новина про навчання так званих білоруських тероборонівців декого могла спантеличити, а то й налякати: надто добре ми пам'ятаємо, звідки саме розпочалося російське вторгнення у лютому 2022-го. Отже, чого очікувати від військових навчань Лукашенка зараз?

Ви чули, що у Білорусі наприкінці січня пройдуть президентські вибори? Навряд чи, в українському інформаційному просторі події навіть формального політичного життя сусідів відображаються не надто активно. Проте ви, вірогідно, чули про навчання військ територіальної оборони Білорусі, які триватимуть на Гомельщині до кінця січня.

Проте не варто панікувати: ми лише стаємо свідками "гри в солдатики" від Лукашенка. Питання навіть не у президентських виборах, які пройдуть 26 січня 2025 року, бо перемога на них самопроголошеного президента з вражаючим результатом виглядає абсолютно передбачуваним фактом.

Білоруська армія ніколи після проголошення Незалежності не воювала, спільні навчання з російськими військами, короткотермінове відрядження у січні 2020 року до Казахстану та навчання ротного рівня з представниками Народно-визвольної армії Китаю не можуть одразу підняти рівень бойової спроможності білоруської армії. Варто нагадати, що у публічних проявах білоруські військові повинні "стримувати агресію НАТО", тобто зосереджувати увагу на кордонах з Латвією, Литвою та Польщею. Білорусько-український кордон нагадує собою з весни 2022 року напівфабрикат лінії фронту: укріплення, мінні поля, підірвані або заміновані мости.

Чи може армія Лукашенка сунути в бік України? Вірогідність цього є мізерною з низки причин. Перш за все, російські "союзники" після початку широкомасштабного вторгнення "розкуркулили" своїх васалів на боєприпаси та техніку так, наче ті воювали проти них. По-друге, навіть присутність кількох десятків колишніх "вагнерівців" на посадах інструкторів не перетворює білоруські підрозділи на "рексів".

До того ж, Лукашенко елементарно боїться проводити мобілізаційні заходи, адже вірогідність призвати до лав війська політичних опонентів є дуже високою. По-третє, травма Другої світової та особливості національної ментальності не дозволяють запідозрити білорусів у надмірній войовничості щодо України, хоча тамтешня пропаганда і намагається створювати з українців образ ворога. Особливо не до душі Лукашенку українські Майдани. Однак глобально білоруський диктатор віддає перевагу зароблянні на обслуговуванні дій Кремля, а не прагненню "покарати Вову Зеленського". Далі банального публічного амікошонства Лукашенко йти не спроможний, він брехун та боягуз.

Тому навчання двох сотень "тероборонців" (Білорусь почала приділяти більше уваги цьому роду військ після початку широкомасштабної агресії Росії проти України) навряд чи зможе суттєво змінити безпекову ситуацію для України. Ключ до її змін лежить у зміні влади у Палаці Республіки. Україні варто посилити увагу до подій всередині Білорусі у навколополітичному контексті, аби не проґавити можливі радикальні зміни у керівництві сусідньої держави.

Gazeta.ua