Народний Рух України - як Росія розвалила організацію зсередини

Росія ніколи не випускала з поля зору націоналістичні рухи, а надто - українські. РУХ був створений завдяки титанічним зусиллям тисяч українців, однак і розпався - завдяки зусиллям тих, хто не мислив України поза Росією. Як це сталося?

Цими осінніми днями тридцять п'ять років тому в Україні життя було напруженим і цікавим. Від районів до обласних центрів і аж до столиці (так само і в зворотному напрямку) демократія і свобода йшли великими кроками, зміцнюючись щодня. Тисячі листівок, що друкувалися переважно в Латвії, сотні мітингів, переслідування лідерів вільнодумства, збори в колективах, заборони проводити масові заходи, розповсюдження друкованої продукції ночами,.. Небезпека, пригоди, перегони, азарт, гра на свободу…

Союз тріщав по швах, а республіки одна перед одною старалися вирватися з лещат Московії. Центральна влада такою слабкою не була ніколи і гріх було цим не скористатися. Ми скористалися. Референдум 1 грудня 1991 року показав прагнення українського народу до свободи і незалежності.

Але усе почалося з 1987 року, коли з совєцького концтабору ще не вийшов на свободу В'ячеслав Чорновіл, до його звільнення лишався рік. Його побратими відповідну роботу вже проводили. Тоді ж відновила роботу підпільна Українська Гельсінська Спілка, яка об'єднала найбільш радикально налаштованих національно свідомих борців за права людини. Відтак - почали утворюватися Товариства української мови, активізувалася Просвіта. Але ключову роль у просвітленні народу зіграла Спілка письменників України. Письменницька газета "Літературна Україна" зі своїми критичними та історичними матеріалами виходила такими накладами, що перевищували тиражі офіційної преси, яку влада змушувала передплачувати всіх працюючих.

Просвітницька робота велася так активно і продуктивно, що вже у 1989 році значна частина жителів України готова була до боротьби за незалежність. Почалася підготовка до створення Народного Руху України за перебудову. Пізніше ту перебудову відкинули, але спочатку було так. Інакше б громадську організацію у тоталітарній державі не зареєстрували. Та ж сама "Літературна Україна" опублікувала Статут НРУ. Газету зачитували до дірок, передавали з рук у руки, вивчали, обговорювали, боялися. Бо до того часу у країні була одна організація, одна партія, один лідер - він же бог. І єдина істина - газета "Правда".

8-10 вересня 1989 року у Києві відбувся Установчий з'їзд НРУ, а до кінця вересня майже у всіх областях уже були організації. 28 вересня установчі збори відбулися і в Закарпатті. Мав честь не просто бути там, але і виступати. Згодом "Закарпатська правда" опублікувала величезну статтю на розвороті, яка закінчувалася словами: "Та хай би вже був той РУХ, якщо люди так хочуть. Партія була б не проти, якби не такі націоналісти, як Василь Кузан". А я нічого аж такого страшного не говорив. Просто порівняв Московію та її компартію з зажерливим ведмедем, який завжди прагнув і прагне розірвати Україну на клапті. Нинішня війна тому підтвердження. Та повернемося до історії минулої, яку, як відомо, виправити вже не можна. Але уроки брати треба.

За два роки РУХ розрісся, зміцнів, створив партію і взяв участь у виборах Президента України 1 грудня 1991 року. Але за цей час уже встиг наробити купу помилок. Справа в тому, що рухівці, через відсутність досвіду політичної боротьби, створили не одну партію, а одразу декілька. Тим самим розпорошили сили і дезорієнтували виборців. Те саме сталося і з висуненням кандидатів у Президенти. Замість того, щоб висунути одного, який би мав більше шансів на перемогу, вони зареєстрували чотирьох. Коли ми у областях почали обурюватися, то нам пояснили, що це потрібно для пропаганди української ідеї. А за тиждень до голосування троє знімуть свої кандидатури - залишиться один Чорновіл. Саме у цьому пробували переконати нас.

Та, з певних причин, цього не сталося. Амбіції побратимів Чорновола підступно підігрівалися з подачі далеко не українських сил. А ще досвідчені компартійні щурі запустили в народ наратив, що "демократи самі не можуть визначитися з лідером, то як ми їм можемо довіряти?" Крім того, надзвичайно переконливою для багатьох була фраза про те, що "той, хто сидів у тюрмі, керувати державою не може". Але риторика тих самих людей змінилася через кілька років, коли кандидатом у президенти був Янукович. Та пам'ять народу коротка… У Закарпатті кажуть - куряча.

На той час компартія мала нульовий чи близький до нульового рейтинг. Саме тому досвідчені комуністи висунули єдиного кандидата - секретаря компартії України, але зареєстрували його не від партії, а як самовисуванця. Все це разом спрацювало. Переміг у першому турі Леонід Кравчук, а демократи усі разом заледве набрали половину його голосів.

Що ми отримали? Формально незалежна Україна продовжувала бути совєцькою Україною. Адже той, хто все життя будував тюрми, не може у принципі побудувати щось інше. Комуністи продовжували керувати, а потужна політична сила Народний Рух України перетворилася поступово на просвітницьку організацію, яка мало на що впливала.

Знову ж таки, досвідчені комуністи не вбили одразу лідера демократичних сил В'ячеслава Чорновола. Йому дозволили побути депутатом та очолити на певний час Львівську обласну раду. І всіма методами та доступними засобами вороги України намагалися дискредитувати В'ячеслава Максимовича та його партію. Врешті - вбили.

Та яким би слабким не ставав РУХ, комуністи його боялися, як чорт - ладану. Вони продовжили роботу і довели організацію до повного розвалу. Виокремлення із НРУ Української Народної Партії стало черговим кроком до знищення демократичних сил. УНП очолив нікому не відомий дрібний політичний діяч Юрій Костенко, а головою РУХу залишився Удовенко, якого підозрювали у співпраці з КДБ.

Знову ж таки, організації на місцях протестували проти цього. Ми збиралися районним осередком і засуджували такі дії керівництва організації. Але час було втрачено. Московитські спецслужби пролізли в організацію надто глибоко і розвалювали її зсередини. Знайшли ділових та амбітних людей і в Закарпатті. Таким чином із однієї, хай кривої і хворобливої, одиниці - вийшло два перекреслені нулі.

Оскільки вся вертикаль влади залишалася комуністичною надто довго, то дискредитація РУХу продовжувалася на всіх рівнях. Представників політичної сили, яка виборола Незалежність, ігнорували, не запрошували на урочистості до державних свят, не допускали до засобів масової інформації, які включно до 2022 року були гібридними та служили якщо не явному ворогові, то космополітичним олігархам. Навіть до чергових річниць Дня Незалежності нагороди давали не борцям за свободу, а чиновникам, які прислужували колишнім комуністам. А комуністів, як і КДБістів, колишніх не буває.

У далекому 1989 році наймудріші рухівці казали, що потрібно буде сорок років, щоб Україна справді стала незалежною і процвітаючою країною. Не знаю… Радниками РУХівців не беруть.

Gazeta.ua