Польща та Україна: поховати мертвих, думати про живих

У польсько-українських відносинах спостерігається тривала криза. І питання Волинської трагедії лише видима частина айсберга, під якою - сотні взаємних претензій і образ, накопичених упродовж століть сусідства. Як їх розв'язати?

Черговий згусток непорозумінь між Польщею та Україною не лише викликає неприховану радість у Кремлі, але створює реальну загрозу національній безпеці України. Втрачаючи порозуміння з сусідом, який понад 900 днів сумлінно виконує роль хабу для постачання озброєнь, ми ризикуємо зіткнутися з проблемами на фронті російсько-української війни.

Кампус безнадії

Проведення наприкінці серпня Campus Polska - хороша традиція наших сусідів, яку варто було б запозичити. Сотні студентів збираються в одному з провінційних міст Польщі, аби поговорити з представниками істеблішменту. Передача досвіду, можливість відчути причетність до процесу державного управління, практичний нетворкінг - все це може знадобитися і Україні.

Цього року в Ольштині говорили про Польщу Майбутнього, і ця тема свідчить про наявність амбіцій у польської національної еліти та її спроможність готувати для себе кадровий резерв. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський запросив взяти участь у зустрічі свого українського колегу Дмитра Кулебу. Забігаючи наперед, наголошу, що звільнення Кулеби з посади не пов'язане з конфузом в Ольштині.

Проблема, як видається, в іншому: шеф української дипломатії, почувши питання про перспективи ексгумації жертв Волинської трагедії, вирішив переключити тему на примусове переселення українців під час операції "Вісла", річницю якої згадували нещодавно. Цей маневр не знайшов належного відгуку ані з боку аудиторії кампуса, ані на офіційному рівні наших стратегічних партнерів. Представники правлячої коаліції стверджують, що змушені були реагувати на заяви Кулеби, аби не віддавати інформаційне поле "Конфедерації" та "ПіС". Щоправда, говорити з офіційним Києвом поблажливо у Варшаві ніхто не збирався.

Волинь for all

Можна констатувати, що тема Волинської трагедії у Польщі є вагомою для різних вікових груп та політичних партій і їхніх прихильників. Інакше складно пояснити, чому цілком ліберальний прем'єр Польщі Дональд Туск підхопив пісню про те, що Україна не стане членом ЄС без розв'язання Волинської проблеми. Не виключено, що найвпливовіший на сьогодні польський політик у такий спосіб розпочинає політичні торги з Києвом. До речі, маршалек Сейму та лідер партії "Польща 2050" Шимон Головня озвучив протилежну думку, підтвердивши готовність сприяти європейській інтеграції України. Ця позиція важлива хоча б з тієї причини, що Головня робить ставку на молодіжний електорат.

Наївно сподіватися, що рішення Українського інституту національної пам'яті про готовність повернутися до пошукових та ексгумаційних робіт на Волині за три місяці після завершення бойових дій Росією викличе у Польщі емоційне піднесення. Там його сприймуть як належне. Питання в іншому: тема Волинської трагедії настільки універсальна для польського політикуму, що розігрувати її під час прийдешніх президентських виборів безперспективно, вона не слугуватиме сепарації електорату. Проте є інший важливий факт: тільки ексгумація (здійснена спільними зусиллями) не лише сприятиме порозумінню, але і дозволить більш точно встановити кількість жертв однієї з драматичних сторінок Другої світової війни.

Сікорський переходить у наступ

До речі, про президентську кампанію. Крім згаданого вже Славоміра Ментцена, офіційних кандидатів поки немає. Правляча коаліція устами прем'єра Дональда Туска ще у серпні висловила надію на висування єдиного претендента. Але цей елемент політичного тімбілдінгу навряд чи буде втілений у життя. Остаточна ясність у цьому питанні виникне хіба що наприкінці поточного року (вибори президента Польщі мають пройти у першій половині 2025-го.

Партії, які спільними зусиллями минулої осені зруйнували домінування "Права і справедливості", мають у своїх лавах власних претендентів на вищу посаду у державі. Додається і ще один фактор: в разі перемоги представника "Громадянської коаліції", ця політична сила отримає можливість відігратися за роки опозиціонування "ПіС". Перші ластівки, як то затримання колишніх керівників МВС Камінського та Вонсіка просто у президентському палаці, ревізія використання коштів, виданих як гранти різним НУО, перегляд державної інформаційної політики відбулися протягом поточного року. Хоча чинний глава держави Анджей Дуда вже "кульгава качка", за політичної термінологією, він продовжує чинити опір політичним маневрам Туска. Ситуація навколо посла Польщі в Україні (і низки інших послів РП) добре ілюструє цю ситуацію.

"Право і справедливість" в цих умовах шукає сильного кандидата, спроможного не лише підхопити право-консервативний прапор з рук Анджея Дуди, але і сприяти збереженню політичної сили. Так, партія разом з "Конфедерацією" представлена у парламенті, на місцевому рівні та у Європарламенті, але без реального впливу на ситуацію, може зазнати серйозних втрат. Польські експерти стверджують, що методи партійного управління підкреслено аскетичного у житті Ярослава Качинського подобаються не всім правим. Поки вірогідним кандидатом від "ПіС" називають директора Інституту національної пам'яті Кароля Навроцького, але це не остаточний варіант.

Дозволю собі припустити, що активізація Радослава Сікорського в інформаційному просторі пов'язана також саме з прийдешніми виборами президента. У його політичній біографії вже були і мандат парламентарія, і кілька міністерських портфелів, і навіть перебування у таборах моджахедів під час радянської агресії в Афганістані у 80-х роках ХХ століття. Сікорський має потужні зв'язки у західному істеблішменті, і це не варто скидати з шальок терезів. Його дружина Енн Еплбаум - всесвітньо відома публіцистка.

Казус із пропозицією про проведення референдуму в окупованому Росією Криму радше є ілюстрацією modus operandi Сікорського, готового пропонувати несподівані, не завжди популярні рішення. Буде помилкою вважати його лише одним з членів "Громадянської коаліції", сліпо підпорядкованим волі Дональда Туска, тому версія про його президентський потенціал виглядає вірогідною. Радослав Сікорський може спробувати стати "універсальним кандидатом" для правих та центристів.

Промінчики надії

Київ та Варшава з грудня 1991 року, коли Польща першою в світі визнала незалежність нашої держави, пройшли непростий шлях. Перевагою Польщі стало проведення шокової терапії в економіці, хоча її ідеолога Лєшека Бальцеровича досі згадують незлим тихим словом у багатьох польських родинах. Наявність амбіцій вкупі з економічним потенціалом, перетворили Польщу на лідера Центральної Європи, а 25 років членства у НАТО та ЄС дозволяють впевнено дивитися у майбутнє.

Польща пробувала себе щодо України у різних ролях - адвоката, "вчителя історії", з лютого 2022 року перетворилася на хаб для постачання озброєнь і головний шлюз для виїзду українських біженців. Навесні 2023 року у польсько-українських відносинах розпочалася криза, яка триває і зараз. Описувати всі її перипетії, мабуть, не має сенсу, хіба що можна констатувати, що про розірвання відносин стратегічного партнерства ніхто у Варшаві та Києві не говорить, проте наповнюються реальним змістом вони відверто слабко.

Як видається, єдино можливий вихід із ситуації, що склалася - викласти на папері перелік обопільних претензій, обрати 2-3 з них, які співпадають, та розпочати їх вирішувати. Розраховувати розв'язати всі проблеми "малою кров'ю, єдиним ударом" не доводиться, повторювати між сусідами шабельні поєдинки козаків та гусарів також не варто.

У нас чимало точок дотику: Польща та Україна можуть спільно вирішувати проблеми енергетики в межах Європи, виробляти зброю й боєприпаси та просувати українське збіжжя до Африки. І - поховати за християнським обрядом жертв Волинської трагедії, створивши на президентському рівні звання "Праведника Волині". Простих рішень у цій ситуації немає, проте маємо пам'ятати, що суперечкам Варшави та Києва радіють насамперед у Кремлі.

Gazeta.ua