Нема кіна - нема проблеми. Офіс простих рішень на марші

Урізання бюджету на культуру, заплановане на наступний рік, особливо боляче позначиться на фінансуванні кіновиробництва. Може, влада прислухалася до вимог кіноробів "гроші від кіно - на дрони"? Навряд чи. То навіщо вбивати одну з найпотужніших галузей пропаганди під час війни?

Загальне скорочення витрат на культуру, передбачене в бюджеті-2025, вже обурило небайдужих громадян, хай поки лише в соцмережах. Хоча до державного фінансування й загалом розбудови культурних інституцій та сегментів, у нашій країні питання були я до масштабного російського вторгнення, і до початку війни Росії з нами, і до Революції Гідності. Проте скорочувати такі видатки саме в часи війни за ідентичність - навряд чи мудро, особливо на тлі заяв про створення нових, неповоротких та беззмістовних міністерств. Тобто появи нових чиновницьких бюджетних вакансій.

Але суттєве, майже в чотири рази скорочення бюджету Держкіно, варте окремої розмови. Чому? Бо українське кіно та все, що пов`язане з ним, у центрі уваги небайдужих уже досить давно. Увага ця здебільшого прямо й непрямо скандальна.

Почнемо з непрямої скандальності. Вона базується на реакції соцмереж та висновках критиків і численних блогерів та влогерів (авторів відеоконтенту) щодо кожного нового українського фільму. Реакція ця здебільшого негативна, а критика замість аналізу, яким критика й має бути, обмежуються критикою в буквальному розумінні цього слова. Мовляв, назнімали чергового гівенця, ще й державним коштом, провалилися в прокаті, себе не окупили, це вам не Голлівуд тощо.

Пряма скандальність базується на звинуваченнях кіноробів у зловживаннях та розкраданнях. А Держкіно - в корупції, лобіюванні інтересів окремих осіб, продакшенів та медіагруп. З приходом на посаду голови Держкіно Пилипа Іллєнка в рази зросло фінансування галузі, кількість нових фільмів з року в рік зростала, а під кінець його каденції, в 2018-му році, в бюджет заклали на виробництво фільмів рекордні й небачені до того часу 508 мільйонів гривень. У кіноспільноті суму називали простіше - "пів'ярда". Але, водночас, із не меншою періодичністю почали з`являтися публікації й телесюжети, котрі викривали зловживання кіноробів.

Першим пунктом ставили завищення бюджетів, різницю декларованих витрат із реальною ринковою вартістю послуг. На другому місці згадували зазвичай упереджений підхід у оцінці проєктів, котрі представлялися на державних пітчінгах. І навіть заміна Пилипа Іллєнка на Марину Кудерчук (останню призначили зі скандалом, який вилився в протестні акції кіноспільноти) подібних звинувачень не зняла. Тобто, від заміни складників результат не мінявся.

Масштабне вторгнення практично зупинило кіновиробництво в Україні, і це зрозуміло. Але вже за кілька місяців кінороби почали оживати. Крім документальних проєктів, запускалися в роботу й художні. Один із них - "Буча", і він єдиний потягнув за собою скандальний шлейф. Бо інші, запущені з нуля - "Лишайся онлайн", "Конотопська відьма", "Крашанка", "Уроки толерантності" - подібного не спровокували. Адже не бралися за очевидно тригерну тему. Хоча перші два - теж про російську окупацію Київщини. І, що цікаво, лише "Уроки толеранності" мали державну підтримку. Решта стрічок створювалися недержавним коштом. Проте уже в бюджеті-2024 заклали 634 з хвостиком мільйони гривень, навіть більше за згадані вище "пів'ярда". Чим підштовхнули продюсерів, котрі ще рік тому обходилися недержавними грішми, йти на пітчінг і й вигравати значно більші суми.

Отже, на другому році масштабної війни бюджет спромігся знайти кошти на підтримку національного кіновиробництва. Але вони й спровокували скандал, котрий вийшов за межі локальної кіноспільноти. Причому, за моєю версією, саме цей скандал і став причиною радикального скорочення на потреби галузі з 634.7 до 204.1 мільйона. З яких на зарплати працівникам Держкіно йде 30 мільйонів, а на виробництво лишається 173 мільйони. Що, по суті, дорівнює нулю та маргіналізує й без того майже зруйновану галузь.

Якщо коротко, сталося наступне. Рішення про розподіл коштів на кіно із бюджету-2024 мала приймати Рада з державної підтримки кінематографії. Активна частина кіноспільноти, яку один мій співрозмовник охрестив "кіноопозицією", була незадоволена цим складом Ради вже після її призначення. Кіногалузь, згідно з численними заявами кіномитців, контролювалася безпосередньо Офісом Президента і пріоритети були за тими, хто наближений особисто до Андрія Єрмака.

Хто не знає, він також в минулому продюсер та чинний член Європейської кіноакадемії, а отже, кіногалузь йому не байдужа. Так само, як близький йому принцип "чужі тут не ходять", коли йдеться про все, включно з кіновиробництвом. Проте поки термін роботи Ради не сплив, не було юридичних підстав оскаржувати її діяльність. Та 2023 року каденція добігла кінця - і Раду не переобирають, лишають при своєму. Тобто, саме ця Рада й відповідала за розподіл рекордних бюджетних коштів.

Хоча… не аж такі вони рекордні. Бо "пів'ярда" гривень в 2018 і 2024 роках - суть різні гроші, погодьтеся. За нинішнім курсом долара нинішня сума навіть менша, ніж шість років тому. Але це - гроші, які дають змогу кіномитцям повернутися в професію та робити кіно для внутрішнього й зовнішнього глядача. Кіно завжди, від моменту свого зародження, було найважливішим інструментом популяризації актуальних для кожної країни смислів. А для воюючої України воно прирівнюється до високоточної зброї, і я не перебільшую.

Тим не менше, кілька десятків кіномитців виступили й досі виступають… проти фінансування виробництва кіно. Причина: юридична нелегітимність Ради, до якої було чимало питань. Звучали заклики передати ці кошти на потреби ЗСУ, що оформилося в коротке: "Гроші з кіно - на дрони!" Тим не менше, пітчінг цього року провели, переможців визначили, але водночас Верховний Суд визнав Раду з державної підтримки кінематографу нелегітимною. Тож Рада склала повноваження, схвалення результатів пітчінгу підвісили до обрання нової Ради - проте опозиція все одно вимагає не визнавати його результатів. І якщо так станеться - кіна не буде. Від слова зовсім. Ні для кого.

Тож маю всі підстави моделювати наступну ситуацію. Новообрана Рада, питання до якої у кіноопозиції лишилися тими ж самими, схвалить результати пітчінгу й переможці отримають усе. Але щоб надалі уникнути повторення незручної ситуації, витрати на кіновиробництво зрізають майже до кореня. Кінороби опиняються в становищі навіть гіршому, ніж станом на 2010 рік. Коли на підтримку кіновиробництва в бюджет заклали близько 90 мільйонів гривень. Проте, якщо розглядати суму в доларовому еквіваленті, нинішні заплановані 204.1 мільйони майже втричі менші, ніж тоді.

Єхидні зауваження на кшталт "так вам і треба, досить знімати халтуру коштом платників податків, досить присмоктуватися до бюджету, досить тирити гроші по кишенях, вчіться шукати гроші на кіно деінде" насправді дуже нагадують втілення пролетарської ненависті до буржуїв-кровопивців. Або ж танці сільських люмпенів у дворі панського маєтку, підпаленому ними власноруч. Не знаю, як довго треба пояснювати, що так, донедавна з розподілом коштів на кіно справді було не завжди все гаразд, і це є в кожній сфері, де присутні бюджетні кошти - але в наступному році кіна не буде ні для кого. І чи треба витрачати час на подібні пояснення.

Кому стане краще від того, що кіна, особливо для масового глядяча, не буде - поняття не маю. Але факт, що проблемну галузь вирішено вбити й тим самим позбутися проблеми - очевидний. Інакше не пояснити чималі кошти, виділені минулоріч, коли війна так само нікуди не поділася, й радикальне урізання даної статті витрат на рік наступний.

Gazeta.ua