Ракетна програма Росії: хто і що постачає, та чи можна цьому запобігти?

Коли саме Росія поставила в пріоритет ракетне виробництво та чи дійсно Китай їй набільше у цьому допомагає?

Починаючи з 1960-х років, уся військова доктрина СРСР, а потім і РФ була побудована на двох речах - ракети та танки. Весь цей час саме ракети розглядались не тільки як елемент стримування (це, перш за все, ядерні стратегічні сили), але й нападу (балістичні та крилаті ракети великої дальності). Звісно, що значна частина військового бюджету йшла саме на підтримання і виробництво ракет.

Тільки в 2010-х роках росіяни змогли реалізувати свій ракетний потенціал - спочатку це була Сирія, нині - Україна. Причому, зважаючи на масштаби використання ракет, їхнє виробництво продовжується. Завдяки чому це стало можливо і які вузькі місця ракетної програми РФ - дуже актуальне питання, не тільки для України, але й для Європи.

На момент розпаду СРСР військове виробництво перебувало на стадії переходу від ручного до комп'ютерного управління процесами. Після 1991 року воно взагалі занепало, адже багато ланцюгів поставок було втрачено, а по деяких напрямках відбулася цілковита деградація.

У 2000-2010-х роках Путін рішучо почав модернізацію військово-промислового комплексу, закупивши колосальні об'єми високотехнологічного обладнання в Західній Європі та розвинених країнах Східної Азії (насамперед - верстати з ЧПК, числовим програмним керуванням, ред). Як наслідок, здатність виготовляти зброю станом на 2022 рік повністю залежала від імпорту запасних частин, витратних матеріалів та програмної підтримки з країн-союзників США. Всупереч поширеній думці, багато з цих поставок важко або неможливо замінити китайським виробництвом.

І тут потрібно розвіяти ще одну поширену думку, яку дуже часто можно прочитати навіть у західних ЗМІ. Йдеться про експорт мікроелектроніки з Китаю. Так, буквально на днях тимчасова повірена у справах США при ОБСЄ Кетрін Брукер заявила, що: "Майже 90% усіх напівпровідників та іншої мікроелектроніки, імпортованої до Росії у 2023 році, було відправлено через КНР".

Однак щодо ракетнобудівної сфери це не дуже важливо - більшість компонентів мікроелектроніки, це товари подвійного призначення і тому їх легко придбати та важко відстежити. "Вузьким місцем" є точна механічна обробка. Більшість деталей з жорстким контролем і складною геометрією обов'язково підлягають механічній обробці, що робить саме механічну обробку основним виробничим процесом в ракетній промисловості. Саме на потужностях металообробних виробництв і базується збільшення виробництва ракет останнім часом.

ГУР МО України станом на початок травня 2024 року стверджувало, що росіяни вийшли на такі темпи виробництва ракет: гіперзвукові протикорабельні ракети 3М22 "Циркон" - до 10 одиниць на місяць, крилаті ракети 3M55/3М55М "Онікс"/"Онікс-М" - до 10, крилаті ракети 3М-14 "Калібр" - 30-40, керовані авіаційні ракети Х-69 - 1-3 одиниці на місяць. І це при тому, що немає інформації про ті ж оперативно-тактичні ракети "Іскандери-К" і "Іскандери-М" та Х-101 повітряного базування, які останні місяці використовуються росіянами для ударів занадто часто.

І тут ще один важливий момент - станом на 2024 рік світове постачання високоточних верстатів, інструментів та програмного забезпечення контролюють західноєвропейські та японські виробники. Причому рішення, що відповідають армійським стандартам, є лише у кількох компаній у світі - всі вони розташовані в Західній Європі та США. Так, німецька "Siemens" є єдиною компанією в світі, здатною забезпечити зв'язок від системи автоматизованого проєктування до контролера з ЧПК.

Це пояснює те, що китайських машин в російській ракетній промисловості майже немає. Пройшовши більш ранню стадію вдосконалення, ніж РФ, Китай рідко був здатний задовольнити російський попит на верстати з ЧПК і, тим більше, на запчастини та інструментарій. Китайські верстати майже завжди оснащені імпортною мехатронікою (зокрема контролерами з ЧПУ), механічними компонентами та інструментами.

Тим часом, після лютого 2022 року, почалась масова закупівля китайських зразків - і нині РФ перебуває на ранній стадії впровадження китайських верстатів із ЧПК. Звісно, Європейський Союз заборонив і експорт верстатів з ЧПК в Росію, і навіть транзит такого устаткування через територію РФ. Японія - одна з лідерок у цьому секторі - також заборонила експорт цього обладнання в РФ.

Однак це не зупинило росіян: згідно зі звітом Київської школи економіки та Міжнародної робочої групи Єрмака-Макфола, у січні-жовтні 2023 року РФ імпортувала верстати з ЧПК на $189 мільйонів, а ще на $103 мільйони - запчастин до них. Це на понад 88% більше, ніж показники до повномасштабного вторгнення. У тому ж документі визначається, що 97,8% верстатів з ЧПК та запчастин до них виробництва Південної Кореї, США, Японії, Китаю і Тайваню потрапили до РФ з Китаю та Туреччини за так званим "паралельним імпортом".

Не слід також забувати, що росіяни готувались до війни, і незадовго до початку повномасштабного вторгнення в Україну суттєво збільшила імпорт критично важливих для ВПК компонентів. Очевидно, що це був запобіжний захід у разі майбутніх проблем із закупівлями. Так, після запровадження експортного контролю з боку західних союзників, імпорт впав майже на 50% - йдеться, перш за все, про період із березня по червень 2022 року. Потім росіянам знадобився час, щоб перелаштувати ланцюжки постачання - і ось із січня 2023 року імпорт високотехнологічної продукції пішов вгору. За 2024 рік інформації майже немає - РФ, звісно, не поспішає ділитись, а західні країни поступово закривають доступ до такої чутливої теми.

Очевидно, що для того, щоб повністю унеможливити такі поставки - потрібно вдосконалити систему обміну даними між країнами про експорт товарів військового та подвійного призначення. Мало того, потрібно узгодити між країнами і списки товарів подвійного використання. Але це передбачає співпрацю між країнами, які приєдналися до санкцій проти РФ, а також країнами, які Москва використовує для обходу санкцій. І очевидно, що такого не буде - та ж Туреччина має власні плани та відносини з РФ. Не можно скидати з рахунків і елементарне бажання заробити - війна завжди була таким собі "ласим шматком" як для бізнесменів, так і для держави.

Gazeta.ua