Роковини трагедії в Бучі. Висновки
Показовий терор проти мирного населення на Київщині. Навіщо Путіну було так відверто хизуватися цими злочинами?
Напередодні в Україні згадували другу річницю звільнення Бучі. Тоді людство вперше побачило моторошні наслідки приходу росіян на українську землю - показові й жорстокі звірства і вбивства цивільного населення. Багато хто пов'язує саме трагедію в Бучі з провалом російсько-українських перемовин у Білорусі та Турерччині. Однак якщо придивитися ближче, стає ясно: жодних шансів ці переговори не мали. Склад російської делегації не містив жодної людини, яка б мала вплив на російську політику, та й умови висувалися такі, що підписати їх українська сторона не могла без втрати державності та своїх територій. Тоді навіщо все було? Росія дуже розраховувала на те, що за умови прийняття умов російського миру - в країні вибухне хвиля протестів, яка змете українську владу без додаткових зусиль з боку росіян.
Однак не склалося - і влада, і громадяни нашої держави діяли виважено і мудро. Відтоді стало зрозуміло: жодних перемовин з країною-агресором бути не може. Бодай тому, що Росія не бачить Україну самостійною і незалежною. Але трагедія в Бучі показала й інше: Росія може піти на будь-які злочини, тортури і вбивства заради залякування місцевого населення. Щоб у людей і думки не виникало чинити опір окупантам. Щоб люди втікали і лишали свої домівки, навіть зачувши про російський наступ. Щоби росіяни могли заселити ці землі лояльним російським населенням, яке потім слухняно проголосує за приєднання цих теренів до території Росії. Так Московське царство діяло від початку свого існування - спалення захопленої Рязані під час царювання Івана Грозного чи масове вигнання корінних народів під час сталінського терору.
Різанина в Бучі показала - Росія вже не приховує свого антилюдського обличчя. І жодних перемовин з нею бути не може хоча б тому, що після Бучі жодних ілюзій щодо можливості вижити під російською окупацією - ні в кого не лишилося. Після Бучі можливий тільки опір Путіну і його посіпакам до останнього.
Коментарі