Час припиняти популістське ток-шоу - інакше програємо всі

Про вихід Безуглої з фракції і партії "Слуга народу" та ситуацію навколо законопроєкту про мобілізацію

Заява Мар'яни Безуглої про вихід з парламентської фракції та партії "Слуга народу" свідчить про те, що вона не має підтримки у складі фракції "Слуга народу". Одночасно таке її рішення сприятиме голосуванню про її звільнення з посади заступника керівника парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони, тому що цю посаду вона отримала за квотою фракції "Слуга народу". На юридичний статус парламентської монобільшості це не вплине. На даний момент у складі фракції "Слуга народу" юридично є 235 депутатів. Якщо Безугла офіційно вийде зі складу цієї фракції, то в монобільшісті юридично буде 234 депутати. Для того, щоб монобільшість існувала і далі, потрібно мінімум 226 нардепів у її складі. Тому прямої загрози для юридичного існування монобільшісті на даний момент не існує. Фактичне голосування - це інша річ. Коли "слугам" не вистачає голосів, це компенсується голосами прихованих або ситуативних партнерів, або працює консолідоване голосування за рішення, які відповідають інтересам держави.

І ось тут ми підходимо до ситуації із законопроєктом про мобілізацію. Насправді це один з головних державних пріоритетів на сьогодні, але суспільне ставлення до мобілізації є дуже неоднозначним. Це відчувають і народні депутати. Вони, як і деякі урядовці, не хочуть брати на себе відповідальність за певні непопулярні рішення (санкційні норми в законопроєкті про мобілізацію). Одночасно більшість народних депутатів все ж таки усвідомлюють, що процес мобілізації треба вдосконалити і на потреби військових треба відгукнутися. І майже всі нардепи розуміють, що не можна прямо виступати проти мобілізації, тому що це означатиме, що ти фактично проти спротиву російській навалі. Ось такий когнітивний дисонанс у наших народних депутатів щодо законопроєкту про мобілізацію. Звідси і парад махрового популізму у Верховній Раді - аж чотири альтернативних законопроєкти про мобілізацію, і фантазійні розмови про добровільну "народну мобілізацію" замість звичайної мобілізації. Насправді всі ці законопроєкти не про розв'язання нагальної проблеми, а про те, щоб сподобатися тим, хто не хоче мобілізації як такої, і одночасно виглядати "патріотами" і "державниками".

З цього популістького ражу і когнітивного дисонансу треба виходити. Абсолютно очевидно, що законопроєкт про мобілізацію потребує суттєвого доопрацювання і пошуку оптимального балансу інтересів (між забезпеченням воєнних потреб і фінансово-економічними можливостями і потребами держави; між фронтом і тилом; між потребами військових і суспільними настроями; між правовими санкціями за порушення норм закону і його мотивуючою складовою; тощо). Не можна виносити на розгляд Верховної Ради сирий і неузгоджений законопроєкт, який не отримає необхідної кількості голосів. Якщо законопроєкт про мобілізацію буде провалений у Верховній Раді, то програють не Зеленський чи Залужний, програють і Міноборони з Кабміном (як розробники цього законопроєкту), парламент і народні депутати (яких військові і частина суспільства буде небезпідставно звинувачувати в капітулянтській позиції). Врешті решт, програють держава і суспільство. Суспільство програє тому, що замість раціональної мобілізації на чітких правових засадах (на що і має бути спрямований законопроєкт про мобілізацію), набір до війська буде і далі відбуватися в тих ненормальних і негарних формах, як зараз. Але головний програш може бути в тому, що внаслідок послаблення українського війська Росія посилить свою навалу, відповідно, для всіх нас зростуть ризики і масштаби війни. Неспроможність ухвалити законопроєкт про мобілізацію і провести ефективну мобілізацію буде означати прояв слабкості держави. І це буде надихати і стимулювати нашого ворога посилювати війну проти Україну. А у наших партнерів виникне запитання: якщо українці не хочуть воювати і не можуть ухвалити законопроєкт про мобілізацію, то який сенс їм допомагати?

Висновок простий - нардепам та всім іншим політикам і державним діячам, а також різноманітним "експертам" і громадським діячам треба припинити політиканське і популістське "ток-шоу" навколо законопроєкту про мобілізацію. Треба включити мізки, відповідальність перед країною, а не перед власною політичною силою та її лідером, нарешті, інстинкт колективного самовиживання (зокрема і політичного). Це дозволить нормально доопрацювати законопроєкт про мобілізацію, а потім і відповідально проголосувати за нього, виходячи із загальнодержавних і суспільних і інтересів, а не вузькопартійної кон'юнктури.

Оригінал