Політики мають покласти на стіл власну шкуру

Звісно, завжди зручно приймати закони, у яких ти захищаєш власну шкуру, проте з легкістю ризикуєш чужими. Але в таких умовах приймаються, як правило, найгірші рішення

Насім Талеб у своїй книзі "Шкура у грі" стверджує, що політики, які наражають когось на ризик, також мусять ризикувати та платити певну ціну.

Коли твоя шкура у грі, ти уникатимеш грубих помилок, будеш приймати розумні рішення. Бо найкращий вчитель - це участь власною шкурою, а на чужих шкурах, як правило, люди не вчаться.

Коли депутати або їх родичі опиняться на нулі, тоді можна не переживати про якість та справедливість законів про мобілізацію. Лише власною шкурою можна буде оцінити, в яких умовах воюють наші воїни і куди та чому подівся потік добровольців.

З полів стане зрозуміло, як доходять до фронту шалені воєнні бюджети та якою є справжня роль волонтерів. Одразу буде зрозуміла якісь команд, рівень зарплат, оснащення, забезпечення зброєю, як виглядають справи з відпустками і вихідними військових. На своїй шкурі стане зрозуміло, як легко можна відпроситися додому або на роботу.

Можливо, зʼявляться ідеї, як збільшити потік добровольців, зняти заборону на озброєння для громадян та на приватні військові структури. Можливо, спаде на думку ідея дерегуляції економіки та ВПК, ліквідація військової бюрократії, скорочення чиновників у тилу.

Звісно, завжди зручно приймати закони, у яких ти захищаєш власну шкуру, проте з легкістю ризикуєш чужими. Але в таких умовах приймаються, як правило, найгірші рішення. Тому той, хто приймає стратегічні рішення, закони про мобілізацію, повинен покласти на стіл власну шкуру.

Оригінал