Жбурнув хлопчика з моста. Коли вони дадуть нам спокій?

Єдине, що стоїть між нами та імперським підпорядкуванням, – наша ідентичність. І саме це так тригерить росіян

Айнбек – місто в Німеччині з населенням близько 31 тис. осіб. Воно пережило Кришталеву ніч у 1938 році, і йому пощастило стати частиною Західної Німеччини після Другої світової війни. Мало хто з американців чи навіть німців, мабуть, чули про це містечко.

До 26 серпня цього року, коли воно потрапило до заголовків газет по всій Німеччині, – пише Олександр Мотиль для The Hill. Ось прес-реліз, який став основою для газетних повідомлень: "Прокуратура розпочала розслідування замаху на ненавмисне вбивство, скоєного невідомим, внаслідок нападу 26 серпня близько 18:40 на 10-річного українського хлопчика в Айнбеку, на мосту Райнзертурмвег. За наслідками поліцейського розслідування, кілька українських дітей перебували в районі мосту, коли невідомий чоловік поскаржився, що діти розмовляють українською. Натомість вони мали говорити російською. Тоді він заявив, що війну розпочала Україна. Повідомляється, що він потягнув дівчинку за волосся, а потім схопив 10-річного хлопчика та кинув його через перила у канал. Хлопчик ударився об залізні балки мостового кріплення та в результаті отримав поранення в голову і ліву ногу. Поки хлопчик лежав у каналі, невідомий кинув у нього скляну пляшку, яка потрапила потерпілому в праве плече. Після цього невідомий злочинець залишив місце злочину. Чоловік 40-45 років був одягнений у синю футболку, чорну кепку та джинсові шорти".

За даними газети Rheinische Post, чоловік говорив російською мовою.

Розслідування триває, і незабаром, можливо, ми дізнаємось, хто нападник. Поки що відомо лише, що російськомовний чоловік напав на дівчинку і намагався вбити хлопчика за те, що той говорив українською.

Цілком ймовірно, ця людина була росіянин, але він також міг бути політично проросійським, хоча етнічно бути українцем, білорусом чи кимось іншим. Незалежно від його національності, впевнено можемо зробити висновок, що він підтримує Росію у війні проти України та російського диктатора Володимира Путіна.

Нападник та його напад співзвучні з Путіним та його поясненням війни проти України. В обох випадках напад, судячи з усього, не мав нічого спільного з якоюсь можливою загрозою, яку представляла б Україна чи маленький хлопчик, а був пов'язаний зі збоченою ненавистю нападника до всього українського, особливо до української мови та культури.

Коли путінська Росія вторглася в 2014 році й знову в 2022 році, Україна не була членом НАТО, не мала шансів стати членом Альянсу ще десятиліттями та жодним чином не загрожувала безпеці РФ. Але, подібно до хлопчика, чиєю єдиною провиною було говорити українською в західнонімецькому місті, Київ хотів бути одночасно українським і західним. Цього вистачило Путіну, щоб розв'язати геноцидну війну – так само, як неадекватній людині вистачило цього, щоб кинути дитину в канал.

Це не перший випадок, коли розмова українською провокує росіян чи російськомовних висловити обурення. У СРСР це була стандартна практика, коли людям, які насмілилися публічно говорити українською, казали "говорити по-людськи". І, як це часто буває в колоніальних умовах, де підлегле населення сподівається здобути прихильність своїх імперських господарів, винуватцями такої нетерпимості були як радянські етнічні українці, так і росіяни.

Національна політика СРСР активно просувала російську й активно принижувала мови неросійських народів. Мета полягала в тому, щоб зробити російську мовою високої політики, вищого суспільства та високої культури, а всі інші мови обмежити кухнями, селами та запиленими музеями.

Відкрито колоніальні наміри спричинили негативну реакцію серед дисидентів. Особливо в країнах Балтії, Україні, Вірменії та Грузії, але вони не були повністю безуспішними у створенні "радянського народу", що складався з домінуючих росіян, які вважали імперію своєю, і неросіян, які радо служили метрополії в обмін на певні привілеї. У цьому та багатьох інших сенсах СРСР був колоніальною імперією, подібною до британської, французької та іспанської.

Як показує інцидент в Айнбеку і, як постійно стверджує путінська пропагандистська машина, багато росіян, можливо, все ще страждають від цього імперського менталітету, який заважає їм бачити в українцях та інших неросіянах справжніх людей з голосами та мовами своєї власної особистості.

Не дивно, що тисячі етнічних українців, яким до вторгнення 2022 року було байдуже, якою мовою вони говорять, відмовилися від російської на користь української. Не дивно також, що український уряд та інтелектуальний клас активно провадять політику "деколонізації". Перейменовують вулиці, міста, селища та села, пам'ятники зносять чи перебудовують, просувається українська мова та культура.

Альтернативи немає, і колишні колонії Глобального півдня чудово про це знають. Як і вони, українці знають, що єдине, що стоїть між ними та імперським підпорядкуванням, – їхня ідентичність.

Цей 10-річний хлопчик та його друзі продовжать розмовляти українською та далі гратимуться біля цього мосту. Їхній супротивник, як і Путін, зробив об'єктами свого нападу патріотів.

Переклад Gazeta.ua