Внутрішня українофобія. Чому ми зневажаємо самі себе

Узагальнені дорікання українцям, що вони якісь не такі – це маніпуляція, бо це звинувачення всіх і одночасно нікого

Внутрішня українофобія – негативне явище, у причинах якої повинні розбиратись і аналізувати психосоціологи.

Нам же достатньо знати, що це явище негативне і продукувати пости з тезами на кшталт "українці самі у всьому винні", "це ж Україна, що ви дивуєтесь", " і тільки в нашій країні таке можливе" – шкідливо і несправедливо. Також шкідливо їх лайкати, шерити і скидати комусь спеціально.

Тому що правди у них нема, це чистої води маніпуляція і старе, як світ, бажання звинуватити когось, хто поруч, тільки не себе. Ніяких інших українців не існує, є тільки ми і такі ж, як ми. І якщо ви думаєте, що як громадяни об'єктивно кращі за когось так, щоб це можна було зауважити, – то я вас розчарую.

Звинувачувати своїх предків, що вони не змогли нам збудувати таке ж суспільство як, приміром, чехи чи французи – це як звинувачувати своїх батьків, що вони не змогли стати такими успішними і багатими, як батьки вашого однокласника. Хоч це ніби і об'єктивний факт, і наші батьки бідніші за декотрих батьків наших однокласників і дали нам менше, аніж ті своїм дітям, але звинувачувати їх у цьому якось тупо, нє?

Тому у таких спробах треба або дзвонити батькам і казати їм, що вони про*рали ВВП 1991 року, або дивитись у дзеркало суворо і думати – що ж ти за людина така, українець недороблений і невдаха, подивись на поляків.

Узагальнені дорікання українцям, що вони якісь не такі – це маніпуляція, бо це звинувачення усіх і одночасно нікого. Така дія не має жодної логіки і сенсу, окрім як постояти у білому пальті у спеку. Зараз такі спічі активовані декотрими біженцями, що побували у західних суспільствах і чомусь вирішили, що вони вже причетні до них, а до українського суспільства вже стосунку не мають. "У нас тут порядок і немає корупції, як у вас", – писала якось недавно у коментах українка з Польщі, яка переїхала туди після повномасштабного вторгнення. Таке смішне. Як та жаба з анекдоту, котра сиділа біля рибалки, квакала на інших і перепитувала постійно "правда, дядьку?".

Цивілізаційний шлях розвитку будь-якого народу – дуже складний і багатовекторний процес, на який мають вплив безліч внутрішніх і зовнішніх факторів. І зводити нашвидкуруч обвинувачувальні вироки – це інфантильне бажання дорікати у космос. Якщо вина й існує – то вона настільки розосереджена між десятками мільйонів людей, що визначити якусь конкретну її частку тупо нереально. А узагальнено метати списи дорікань собі за спину – це просторікування, яке не варто навіть всерйоз брати до розрахунку. Бо може раптово виявитись, що частка вини обвинувачувача може бути навіть більшою за середню по палаті.

Боріться зі внутрішньою українофобією і зневагою до власною країни та власного народу. Вони, народ і країна, точно усереднено не гірші, ніж персонально ви. Бо ви є плоть від плоті цього народу і кров від крові. І якщо кортить когось позвинувачувати – то варто почати з себе.

Упевнений, там завжди знайдеться у чому.

Оригінал