Воєнком, хабарі та хамство. Ми самі доконаємо свою країну

Корупціонери завжди будуть готові брати, доки є ті, хто радо готовий давати

Днями президент дізнався про відпочинок члена контрольований їм фракції на екзотичних островах. Став гарант перед камерою, розправив плечі, гнівно тупнув ніжкою й заявив: хай тобі грець! Не дозволю! Кара буде страшною! Ніколи більше!

Почувши ці страшні слова, депутат Арістов, не перериваючи відпочинку на Мальдівах, надіслав заяву про складення повноважень. Зло покаране!

Щодо корупціонерів в погонах наш президент був не менш суворим: наказав перевірити всіх воєнкомів, покарати негідників з усією суворістю закону.

Народ позіхнув й розслабився: нарешті Перший дізнався правду, отепер здолаємо корупцію у війську!

По телевізору показали, як ошатному одеському воєнкому надягли кайданки, а невдовзі розглянули його справу у суді. Громадяни почали жваво обговорювати: посадять чи не посадять? Але ж який президент в нас молодець: щойно запилив відосик – й воєнком вже під вартою.

На тлі карколомної новини нікого не зацікавило запитання: чи порушені кримінальні провадження щодо членів медкомісій, які торгували висновками "до стройової служби не придатний"; чи притягнуто до відповідальності бодай одного ухилянта з тих, що платили воєнкому стандартні $5000, аби той міг прикупити хатинку в сонячній Іспанії? Адже за законом, немає різниці між хабародавцем й хабароотримувачем. Тож чому ми так ненавидимо виключно тих, хто "бере"? Чи не тому, що за можливості завжди готові "дати"?.. Не бачу вимоги громадян до влади: хабаредавців – на палю!

То що мало на увазі нове неголене обличчя в політиці на відосику: покараємо всіх хабарників-воєнкомів й наведемо нарешті лад? А як його наведеш, коли до нового воєнкома вишукується черга з бажаючих "дати"? Це ж неможливо витримати, панове, таке психологічне навантаження! За півроку можна нацарювати на все життя собі, дітям, і ще коханці залишиться…

"То все пусте, просто немає політичної волі здолати корупцію", – підводять риску громадяни. А скільки ж тої волі треба, аби боротися з власним народом? Якби в слідчих органах сиділи пришелепкуваті романтики, які вирішили буквально виконати наказ президента, вони мали б порушити кілька тисяч проваджень – на воєнкомів, членів медкомісій й незліченну кількість тих, хто "відкосячив" від армійської служби. В нас під судом опиниться півкраїни. То я вас запитую: де взяти стільки слідчих, суддів, тюремних камер й політичної волі?

Так, нам конче потрібна політична воля. Але походити вона має не від царя\барина\президента, який все за нас повирішує, а від народу. Якщо маленький українець не готовий жити за законом, якщо він не здатен приносити свої дрібні щоденні жертви на загальну користь лише через повагу до своєї держави й своїх співгромадян, то ніякі кампанії з боротьби, нові антикорупційні органи й суди не допоможуть. Кількадесят мільйонів маленьких українців успішно доконають свою Україну, яка неодмінно перетвориться на колонію, бо самі ми утримувати власну державу не здатні. Питання лише – чиєю колонією станемо.

На фронті точаться запеклі бої, а цивільні українці стрімко руйнують власну країну зсередини: хабарями, хамством, варварською забудовою, крадійством й тотальною брехнею – всім тим, що робить країну непридатною для життя. За що гинуть ті, хто не сунув $5000 воєнкому? За право перетворити Україну на американську колонію? А українці з так званих "ЛДНР", що сидять в окопах навпроти, – за те, щоб ми стали російською колонією? Чи не краще щоденно боротися у цивільному житті за те, щоб зберегти власну державу, яка стане придатною для життя?

Оригінал