Про НАТО, "Байден нам винен" і шантаж президента

Чехія – гарний приклад того, як треба прагнути вступити до Альянсу без непроханих порад і погроз

Кілька днів тому я шукала дані, як Чехія вступала в НАТО.

Уперше така ідея всерйоз почала обговорюватися серед уряду в 1993 році. Саме тоді почали проводитися реформи в секторі безпеки та оборони – від військової стратегії до планів тренувань. Згодом Чехію взяли до програми "Партнерство заради миру", де чехи упахувались до потів і працювали на імідж.

Однак уже в 1996 виникла проблема. Реформи потребували грошей і збільшення видатків на оборону. І в новому бюджеті заради цього зменшили видатки на освіту та медицину. Тож вийшло так, що у 1994 році НАТО підтримували 53%, а у 1997-му – лише 37%.

Уряд задумався, як підняти ці цифри, й прописав основні напрямки інформаційної роботи для різних аудиторій.

Для однієї розповідали, що НАТО для того, щоб Радянський Союз більше не катався танками по Празі. Для іншої, що вступ в НАТО – це економія грошей, щоб вистачало на освіту і медицину. Для третьої – що Чехія так повернеться додому і займе своє законне місце у Європі.

Тодішній президент Вацлав Гавел скористався талантом публіциста і регулярно пояснював народу, нащо треба НАТО. Він сказав, що його хвилює, що в Польщі та Угорщині відсоток підтримки НАТО більший. І якщо Чехія не вступить в НАТО з ними, то втратить час. У підсумку цифри підтримки знову виросли. Робота в уряді і парламенті над реформами не припинялась.

І врешті Білл Клінтон сказав бажану фразу, що Чехію беруть в НАТО з Польщею і Угорщиною. Прикметно, що Вацлав Гавел не давав порад Клінтону і не шантажував його.

У Чехії все добре, із країни-бомжа НАТО вона виросла в дуже надійну одиницю. І допомагає нам з перших днів всім, чим може.

Оригінал