Розшифрування негласного послання Володимира Путіна до Дня перемоги

Погляд на розсадку під час параду перемоги у Москві дає певне уявлення про те, що Путін подвоює свою зусилля підкорити Україну

За часів холодної війни кремленологи намагалися розшифрувати настрої у радянській еліті, вивчаючи плани розсаджування у святкові дні, щоб зрозуміти, хто був політично прихильний, а кого потенційно могли прибрати, – пише Олександр Мотиль для Atlantic Council.

Це напівзабуте мистецтво тепер знову затребуване, коли аналітики шукають інформацію про такий же закритий путінський режим. Погляд на розсадку під час параду перемоги у Москві дає певне уявлення про те, що, незважаючи на військові невдачі протягом останніх 15 місяців, Володимир Путін подвоює свою зусилля підкорити Україну.

На перший погляд, щорічний парад Перемоги 9 травня в Росії в кращому разі не був подією, а в гіршому – був ганьбою. Короткий виступ Путіна не зробив сюрпризів, а присутність лише одного антикварного танка на самому військовому параді можна інтерпретувати лише як свідчення плачевного стану російської армії.

Можливо, найцікавішим аспектом заходу були люди, обрані, щоб сидіти поруч із Путіним на подіумі на Красній площі. Хоча День перемоги знаменує собою внесок СРСР у розгромі Адольфа Гітлера, жоден із літніх чоловіків, які сиділи поруч із Путіним, не воював проти нацистської Німеччини. Натомість обидва були ветеранами радянських спецслужб, які відповідно брали участь у придушенні руху за незалежність України та антирадянського повстання у Чехословаччині в 1960-х.

Праворуч від Путіна сидів 98-річний Юрій Двойкін, який пішов добровольцем до Червону армію під час Другої світової війни, але так і не потрапив на передову. Натомість після навчання на снайпера у 1944 році його відправили з КДБ до Львова, де його завданням було допомогти у ліквідації українського націоналістичного підпілля. Кампанія проти руху за незалежність України була особливо жорстокою, коли радянська влада використовувала тактику терору та широкомасштабні депортації. Хоча українці змогли завдати радянським військам значних втрат, у результаті вони зазнали поразки на початку 1950-х.

Ліворуч від Путіна сидів 88-річний Геннадій Зайцев, який теж ніколи не брав участі в тому, що в Росії досі називають Великою вітчизняною війною. У 1953 року його призвали до Червоної Армії, а через шість років, після проходження військової служби, він вступив на службу до КДБ. У 1968 році він допоміг придушити Празьку весну, зокрема, захоплюючи Чехословацьке МВС. У 1970-х голова КДБ Юрій Андропов призначив Зайцева керівником елітного антитерористичного підрозділу "Альфа".

Путіну не треба було сидіти між цими двома колишніми чекістами. Адже в День перемоги, куди природніше було б опинитися поряд зі справжніми ветеранами війни проти гітлерівської Німеччини. Тому розумно припустити, що вибір Путіним сусідів є навмисним символічним кроком.

Для багатьох представників російської та української еліти невисловлене послання Путіна до Дня перемоги було б кришталево зрозумілим. Російський диктатор дав зрозуміти, що, незважаючи на поширену критику ФСБ та її незграбну роль у вторгненні в Україну, він надалі цінує свою таємну поліцію і вважає її опорою свого авторитарного режиму.

Путін також сигналізував українцям та внутрішнім критикам свого вторгнення, що готовий зробити все можливе для перемоги. Радянські війська вчинили незліченні злочини при придушенні українського націоналістичного руху у 1940-х та 1950-х. У 1968 році вони без вагань розчавили країну, яка, як сьогодні Україна, прагнула йти своїм шляхом. Сидячи поруч із нагородженими ветеранами цих двох злочинних радянських кампаній, Путін показав своє схвалення їхніх дій та готовність використати аналогічні методи.

Хороша новина в тому, що Путін нині не має змоги повторити криваві репресії радянської доби на Західній Україні та в Чехословаччині. Це було надто очевидно у День перемоги, коли самотній танк Т-34, що гуркотів Красною площею, служив ідеальною метафорою ослаблення військової могутності Росії, після катастрофічних втрат в Україні. Однак російський диктатор залишається непохитним і явно прагне показати, що не має наміру відступати.

Переклад Gazeta.ua