Найважливіша подія відбудеться в липні. Й це не контрнаступ
Так, зараз все вирішують військові на полі бою. Але від дипломатів залежить не менше
Найважливіша для України найближча подія відбудеться у вівторок 11 липня. І це не контрнаступ.
Це саміт НАТО, на якому всі дуже сподіваються отримати хоч якісь гарантії безпеки для нашої країни, які реально вплинуть на завершення війни. Бо цілком очевидно, що ми поволі наближаємось до моменту, коли термін "перемога" і термін "завершення війни" починають збігатись конотаціями.
Контрнаступ – це, безумовно, важлива подія і матиме велике значення не тільки для воєнних позицій України, а й для політичних. Та разом з тим – дуже тривожна. Бо це загострення та втрати, просто з більш радісним фоном, ніж було останніх два місяці. Ми втратили багато людей, захищаючись, тепер невідомо, як піде при наступі. І це взагалі позбавляє будь-якої логіки незрозуміле радісне збентеження, яке відчувається в нашому соціумі.
Допоки Путін матиме бажання і можливість гнати чергові хвилі мобілізованих – війна триватиме
Тим більше, що контрнаступ, хай він вийде максимально успішним і перевершить будь-які найсміливіші сподівання, не покладе край війні. Лише переведе війну в наступну фазу. Швидше за все, це буде черговим витком підняття ставок. Володимир Путін ще більше закрутить гайки і пожене чергову хвилю мобілізованих, Україна буде змушена відповісти тим же, а українська мобілізація вже і так не дуже далеко від примусової. І так буде, аж допоки не почнуть воювати підлітками. Бо Путін наразі не має причин відмовлятись від ідеї війни з Україною, а на нашій території він може програвати битви, але не війну. Допоки Путін матиме бажання і можливість гнати чергові хвилі мобілізованих, хай навіть фронт буде проходити по державному кордону – війна триватиме. Яка різниця, де йде м'ясорубка – під Бахмутом чи десь вже за Луганськом? І ракети з дронами однаково летять, просто вже всі з території Росії.
Я дуже сподіваюсь, що наша влада веде політичну роботу як слід, цілодобово на мівіні і залучила всі резерви і засоби для того, щоб отримати якісь гарантії безпеки від країн НАТО. Байдуже які і байдуже в якій формі –це буде величезний крок вперед і промінь реальної надії.
Навіть НАТО не вічне, і невідомо, що б воно гарантувало країнам Балтії у випадку прямої агресії ядерної держави
Навіть Будапештський меморандум, який всі заплювали як фікцію, справно виконував свою роботу цілих 20 років і вберігав Україну від війни. Яка цілком могла початись ще в середині 90-х – за Крим. Бо не буває вічних політичних угод, союзів та безпекових гарантій. Навіть НАТО не вічне, і невідомо, що б воно гарантувало країнам Балтії у випадку прямої агресії ядерної держави. Але поганий мир краще хорошої війни, і поки є шанс тримати поганий мир чи спробувати його відновити – варто за це боротись.
Так, ми дуже вже настраждались і пережили й тому зараз очікуємо, що за ці всі страждання в кінці Україна має опинитись на безпековій і економічній обкладинці журналу "Вартова башта". Де великі корпорації б'ються за право в нас інвестувати, а бази НАТО виблискують начищеними куполами радарів під кожним обласним центром, а під Львовом навіть дві – одна для православних, інша для греко-католиків.
Але наразі це просто мрії хлопчика, який лежить на лікарняному ліжку після складної операції, а батьки обіцяють йому все на світі, змальовуючи прекрасні картини майбутнього: ти, мовляв, тільки виживи.
Ніхто насправді не знає, як все завершиться і коли. Але щоб воно завершилось якнайшвидше і з максимальною користю, можливою в нашій ситуації – для цього треба дуже багато працювати не тільки військовим, а і політикам та дипломатам. Сподіваюсь, вони виросли за цей рік війни якісно і зроблять все як слід.
