Наше головне багатство зіграло з нами недобрий жарт

Українці зі своєю землею – як бідняк, якому дісталась красива жінка

Трохи драматично, але багата земля, на якій українці опинились волею випадкового виникнення народів, зіграла з нами недобрий жарт. Завдяки своїй родючості, помірному клімату та рівнинному ландшафту ця територія століттями була ласим шматком для інших народів в часи, коли всі харчувалися і багатіли з землі і через землю самостверджуватися.

Через свою багату землю українці були закріпачені на довгі століття і жорстоко визискувані сильнішими, бо збіжжя було другим золотом. Через це ми дуже пізно увійшли в індустріальну революцію, бо тодішніх власників українських земель влаштовували методи обробки полів, а заводів та фабрик не передбачалось.

Воно ніби й нічого, на землі теж можна заробляти, от тільки пересічні українці не бачать себе аграріями і термін "гречкосії" тепер лише метафоричний. Сільським господарством, орієнтованим на прибуток, займаються лише великі агрофірми, що працюють здебільшого на експорт. І наш аграрний сектор працює лише на первинному рівні – виростили/продали, без переробки. А дрібний і середній агробізнес практично відсутній – з родючих галицьких городів українці масово їздять на заробітки на менш родючі польські. Або в італійські будинки. Ми аграрна країна, яка масово уникає землі і роботи на ній.

Доходить навіть до смішного: у 2021 році наші "спеціалісти" експортували з країни майже все борошномельне зерно, бо вигідніше було продавати за кордоном, і пекарні мусили пекти з муки нижчого сорту або закуповувати готову муку з інших країн. Така от житниця Європи, яка їсть несмачний хліб.

Все, що економічно українці як країна означають зараз для цивілізованого світу, – це пшениця і олія. І то, навіть не для себе вони це купують, а годують ним країни третього світу, щоб там не було голоду. З окупованої і охопленої війною величезної країни організували всього два коридори – людський і зерновий.

Українці зі своєю землею – як бідняк, якому попалась красива і розумна жінка. І він не може дати їй ради, а всю молодість мусів битись за неї. Але раз вже пролив стільки крові і віддав стільки здоров'я – то вже треба якось нарешті жити і отримувати радість від життя.

І то не дають.

Оригінал