Дохлий Путін добре, але я мрію про іншу відплату

Хочу бачити Росію, що відкинута на сотню років у минуле

Звичайно, мені дуже хочеться побачити Кремль, що палає, і Аркадія Бабченко, що їде на "Абрамсі" із саркастичною посмішкою та цигаркою в зубах. Але ще більше мені хочеться справедливої адекватної відплати.

А вона – не в обстрілах міст, не в жінках, що плачуть у бомбосховищах, і навіть не в мертвому Володимирі Путіні, підвішеному за ноги на Спаських воротах.

Відплата – це манівці економіки, культури, освіти, науки, мистецтва, якими тепер пролягатиме "особливий" російський шлях.

Росія сама загнала себе на узбіччя світової цивілізації, і не тільки керівництво країни доклало до цього руки, а й кожен росіянин, який підтримав безстрокового президента, схвалив війну або воював.

Усі разом робили? Усі й відповідатимуть.

Втрачені ринки неможливо повернути назад, а ринок газу, нафти, вугілля Росія втратила майже повністю. Банківська система в ізоляції. Наукове співтовариство відрізано від кооперації. З Росії йдуть виробничі потужності та фінансові донори. Імпорт у Росію обладнання, електроніки, високотехнологічних виробів, процесорів та комп'ютерних систем зупинено. Росія вийшла з Болонської системи освіти, а те, що в Польщі звільнили з державних посад усіх випускників російського МДІМВ, – це лише перша ластівка. Далі буде більше.

Відплата за агресію неминуча. І це не ракети і снаряди, які летять російськими містами у відповідь. Це – ведмежий кут, у якому житимуть покоління росіян, нащадки тих, хто аплодував кремлівській погані. Діти та онуки цього покірного стада, що жере будь-яку тупу пропаганду. Вони житимуть у "новій Росії", відкинутій на сотню років у минуле. Жити і дивитись на цивілізований світ через паркан, яким їх убезпечили від нормального життя путінські соколи.

І це страшніше за Бабченка на "Абрамсі". Бабченко проїхав – і все. А манівці та глухі стежки – це дуже надовго. Шкода, що не назавжди, але мене влаштує і століття занепаду. Задовольнюсь малим.

Оригінал