Російська реальність лякає мене. Але є і дещо страшніше
Це нездатність цю саму реальність побачити та усвідомити
Нинішня Росія навіть не хвора. Вона мертва. Громадянське суспільство за останні 23 роки спалено до попелу, а з від'їздом останніх незгодних знищено і розорано ґрунт, на якому воно могло б прорости. Одностайність лякає так само, як мовчання, навіть більше. Критичне сприйняття стало кримінальним злочином. Стало можливим заборонити слова, думки, згадки. Стало можливим заборонити навіть думати поперек офіційної версії – мрія Старшого Брата здійснилася в путінській Росії: мало погодитись, треба ще й із радістю прийняти. Думкозлочин більше не вигадка, за нього дають реальний термін.
Немає нічого неможливого в суспільстві, що складається з мерців, підлабузників, дурнів і боягузів
Жах у тому, що стерті межі між добром та злом. Сталін знову герой. Пам'ять скоригована. Злочинці – герої країни, якою керують чекісти та злодії. Позасудова кара за допомогою кувалди, виставлена на загальний огляд злочинним синдикатом, не викликає обурення та протесту, а вважається новими стандартами справедливості. Я думаю, що якщо Росія колись дізнається, що путінський кухар Пригожин готує для шефа противників за рецептами Іді Аміна, то це просто назвуть новим словом у кулінарії. Тому що немає нічого неможливого в суспільстві, що складається з мерців, підлабузників, дурнів і боягузів, в суспільстві, де ліберал і демократ – лайка, де свобода – це померти за хворі фантазії маленького фюрера та його доппельгангерів.
Мені страшно, що в цій армії зомбі є люди, з якими я маю кровну спорідненість, спільні спогади та захоплення. Люди, з якими ми читали одні книги, дивилися одні фільми, сперечалися, сміялися, любили… А тепер вони під владою Чужого. У них оселилося щось, що перетворило їх на покірні, позбавлені логіки та розуму істоти. І мені не хочеться вірити, що вони і тоді були такими ж, але я не виключаю цієї можливості.
Те, що мертве, померти не може. Не можна врятувати тих, хто не бажає жити
Реальність іноді лякає до всирачки, але нездатність бачити цю реальність особисто мене лякає набагато сильніше. Я був би готовий виборювати тих, хто вижив у російській пустелі, але ті, з ким ще можна говорити, за кого варто боротися, там більше не живуть.
Те, що мертве, померти не може.
Країна, в якій мертві привиди зі страшного минулого правлять мерцями із ще страшнішого сьогодення, безнадійна.
Вона в будь-якому разі вибере собі нового Сталіна, Скуратова, Грозного чи Путіна у його черговій іпостасі. Не можна врятувати тих, хто не хоче жити.
Та й не варто…
Коментарі