Ми багато років грали Муму, тепер за це розплачуємось кров'ю

Нас дуже довго турбувало те, що подумає совкова бабка в мохеровому береті

Японські діти співають гімн Києва. Європейські лідери хором кажуть "Героям слава!" В Києві зносять боввана Ватутіна та перейменовують останні недорозчакловані вулиці.

Це прям мрія.

Але боляче через те, що багато з цього могло б бути втілено без сотень тисяч загиблих та понівечених.

Чи не могли європейці помітити Україну раніше? Чи так важко було побачити її не через російську оптику? Чи так важко було повірити в те, що ми є?

І чи так важко було українським можновладцям зрештою перестати орієнтуватися на те, що подумає довбана совкова бабка в мохеровому береті? Чому треба було півжиття воювати, щоб прибрати з мапи міста вулицю героїв в сраку граного Сталінграду та сперечатися з людьми класу "патогенна грибкова флора" про повагу до їх уявлень, сформованих журналом "Рабочий и колхозница"?

А ти, величний український народе, що ще десять років тому пускав до парламенту комуністів, а ще п'ять – до місцевих рад Шарія?

Багато з того, що ми зараз робимо, – чудово.

Не чудово те, що в низці випадків ми роками грали Муму, ходячи вулицями 19-го партз'їзду та слухаючи колишніх та діючих комуняк та колаборантів.

І досі подеколи слухаємо, бо гарно співають.

Якби раніше не втратили так багато часу, зараз не довелось би віддавати так багато крові.

Оригінал