Невдаха року-2022. Титул, який він заслужив

Міжнародна ізоляція, економічна криза, втрата поваги партнерів... Путін не залишив Росії шансів

Вперше за 10 років Володимир Путін не проводитиме цього місяця свій прес-марафон наприкінці року. Несподіване скасування є черговою ознакою, що у Кремлі не все гаразд, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Протягом останнього десятиліття щорічний прес-марафон Путіна був ретельно продуманою пропагандистською виставою, яка дозволяла російському диктатору показати свою майстерність у світових справах. Однак після того, як його вторгнення в Україну провалилося на тлі безпрецедентних втрат і військових поразок, що зростають, він явно не в настрої зустрічатися навіть із найбільш слухняною аудиторією.

Поки Путін ховається від камер, його заклятий суперник закінчує рік на хвилі міжнародного визнання. Президент Володимир Зеленський вже був названий "Людиною року" рядом світових ЗМІ, що постійно розширюється, включаючи журнал TIME і газету The Financial Times. Нині його регулярно називають одним із найвпливовіших політиків у світі. Зростання авторитету Зеленського – визнання його лідерства у воєнний час, також це відображає загальне захоплення мужнім опором України російському вторгненню.

Протилежні долі лідерів Росії та України наголошують на згубній дурості рішення Путіна розпочати найбільший конфлікт у Європі з часів Другої світової війни. Його початковий план передбачав коротку та переможну війну, яка знищить незалежність України та назавжди поверне країну до кремлівської орбіти. Натомість він тепер виявився міжнародним ізгоєм з репутацією його країни як військового колосу на глиняних ногах, а його українські вороги впевнено чекають цілком реальної перспективи історичної перемоги у 2023 році. Практично за всіма параметрами Путін – найбільший невдаха 2022 року.

Невдачі Путіна можна простежити безпосередньо на полях битв в Україні. Його армія вторгнення за останні 10 місяців показала катастрофічні результати та програла низку ключових битв, включаючи битву за Київ, битву за Харків та битву за Херсон. Вважається, що понад 100 тис. російських солдатів були вбиті або поранені, а тисячі російських танків і бронетранспортерів були захоплені українцями чи знищені. Ці втрати змусили Путіна розпочати першу мобілізацію в Росії з 1945 року – крок, який дестабілізував РФ і привів війну додому до раніше прихильної до агресії внутрішньої аудиторії.

Міжнародний імідж Росії теж був дуже заплямований викриттями поширених військових злочинів, скоєних проти українського цивільного населення. Російських військових звинувачують у масових стратах і сексуальному насильстві, викраденнях і тортурах на всій території окупованої України. Мільйони українців були піддані насильницькій депортації, а політика невибіркових ракетних ударів та бомбардувань призвела до десятків тисяч загиблих та руйнування десятків українських міст та сіл. В останні місяці Росія розпочала методичне знищення цивільної інфраструктури України з явним наміром позбавити українців доступу до опалення, електрики та води у розпал зими.

Багато міжнародних спостерігачів розглядають цю політику як геноцид. Тим паче, що вона супроводжується постійним потоком відверто геноцидних випадів зі сторони пропагандистів режиму та кремлівських чиновників. Інших вразила готовність Путіна брязкати ядерною зброєю. Не раз російський лідер виступав із завуальованими погрозами, натякаючи на можливе використання величезного ядерного арсеналу РФ. Цей шантаж спричинив різку реакцію. США обіцяють "катастрофічні наслідки", і навіть зазвичай прихильні до росіян китайці їх критикують.

Все це зробило Росію більш ізольованою на міжнародному рівні, ніж будь-коли з часів більшовицької революції сторіччя тому. У відвертій недавній розмові представник Кремля Дмитро Пєсков визнав, що "ніхто нас не любить і нікому ми не подобаємось". Пєсков, можливо, мав на увазі в першу чергу західний світ, але його коментар також відображав ширшу реальність все більш несприятливого для Росії міжнародного становища.

Ізоляція Москви найбільш очевидна в ООН, де переважна більшість голосів у Генасамблеї ООН прийняла резолюції, які засуджують вторгнення в Україну. Що характерно, лише жменька таких же ізгоїв, як Північна Корея чи Сирія, були готові стати на сторону Росії.

Ближче до дому Кремль помітно втрачає вплив у всій колишній радянській імперії. Казахстан відкрито дистанціюється від Росії, зміцнюючи зв'язки з Китаєм, Туреччиною і Заходом. Азербайджан дедалі більше ігнорує номінальну роль Росії як регіонального миротворця, а Вірменія обурюється нездатністю Москви забезпечити скільки-небудь значний захист. Навіть білоруському диктатору Олександру Лукашенку, чиє політичне виживання майже повністю залежить від Кремля, досі вдавалося опиратися тиску Росії взяти пряму участь у вторгненні в Україну.

На ширшій міжнародній арені США вдалося зміцнити західну підтримку України. Тим часом зусилля Путіна щодо перетворення експорту енергоносіїв на зброю призвели до зворотних результатів – змусили країни Європи рішуче відмовитися від залежності від Росії. Країни БРІКС (Бразилія, Індія, Китай та Південна Африка) продовжують купувати російські енергоресурси, але тепер на своїх умовах, зі значною знижкою. Крім цієї прагматичної торгівлі, вони відмовилися підтримати РФ чи дати Москві так необхідну зброю. Це змусило Кремль шукати заміну танкам, артилерійським снарядам, безпілотникам та ракетам у таких країнах, як Іран та Білорусь.

На що Путін може розраховувати у 2023 році? Схоже, він вважає, що міжнародний альянс, який виступає проти його вторгнення, все ще може зрештою втратити інтерес, і покладає надії на те, що західні лідери змусять Київ укласти якусь компромісну угоду, яка дозволить Росії вирвати своєрідну перемогу з пащі поразки. Проте з огляду на те, що більшість прихильників України публічно заявляють, що дозволять самим українцям вирішувати, коли розпочинати переговори, такий результат виглядає малоймовірним. Зрештою, жодна українська влада не може приректи мільйони співвітчизників на страхіття безстрокової російської окупації.

Набагато більш реалістичним сценарієм було б те, що добре озброєні та високо мотивовані українські війська продовжать неухильно звільняти окуповану територію, а Росія зазнає великих втрат серед погано навчених і погано екіпірованих новобранців. Це рецепт катастрофи для путінського режиму. Російська армія в Україні вже глибоко деморалізована і щосили намагається організувати локальні наступи. Подальше виснаження найближчими місяцями підвищить ймовірність масштабнішого військового колапсу, який може мати серйозні наслідки для майбутнього самої РФ.

Оскільки 2022 рік добігає кінця, очевидно, що доленосне рішення Путіна вторгнутися в Україну було однією з найбільших геополітичних помилок сучасної доби. Його мрія зруйнувати світопорядок, що склався після 1991 року, і відновити Російську імперію зробила його найбільшою загрозою для глобальної безпеки та поставила в пряму конфронтацію з грізною коаліцією наймогутніших країн світу. Ці держави з небажанням дійшли висновку в необхідності путінської поразки.

Путін входить у 2023 рік з невеликою кількістю друзів і ще меншою кількістю варіантів виходу з ситуації. Наступний рік обіцяє стати найпохмурішим за весь період його правління. Він також може стати останнім.

Переклад Gazeta.ua