Байден та допомога США: все не так однозначно, як здається

Не дивлячись на все, Штати хочуть зберегти Москву як потенційного міжнародного партнера на майбутнє

Сьогодні варто нагадати для початку один промовистий факт щодо Джо Байдена 7-річної давнини – його ганебний виступ у Верховній Раді України 8 грудня 2015 року (який справедливо можна було б назвати Chicken Kyiv speech-2) вже після анексії Криму та початку збройної агресії Москви проти України.

Відповідальний у президента Обами за український напрямок, віце-президент Байден у своєму розлогому 35-хвилинному виступі в українському парламенті жодним словом не згадав ні про безпрецедентне ядерне роззброєння України під тиском США, ні про надані на найвищому міждержавному рівні гарантії безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, ні хоча б про постачання сучасної американської зброї для самооборони України на виконання наданих гарантій.

За понад 30 річну історію українсько-американських взаємин Будапештський меморандум був єдиним документом, підписаним на найвищому рівні – президентом США. Але підпис найпотужнішої у світі посадової особи, та ще й однопартійця Обами і Байдена – президента-демократа Клінтона, нічого, зрештою, для них не означав.

Тож єдина світова наддержава, як виявилося, може цілком зневажити легітимність і значення підпису свого державного лідера, як це зробила у 2014-16 роках адміністрація Обами і, зокрема, віце-президент Байден у своїй промові у Верховній Раді України.

Як присутній у залі народний депутат я навіть не встав і не аплодував на знак протесту по закінченню цинічно-менторського виступу Байдена, як і деякі інші мої колеги.

Чи змінилося ставлення Байдена до питання безпеки України після обрання президентом США і особливо після початку повномасштабної варварської навали сусідньої орди?

На моє переконання, не принципово.

Президент Байден і його адміністрація насправді здійснюють обмежену військову підтримку України в рамках доктрини "управління ескалацією" (escalation management) і стратегічної невизначеності щодо кінцевих результатів війни.

Адміністрація Байдена, схоже, прагне не допустити "поразки" України, певною мірою виснажити Росію й ослабити її, а далі завершити війну "дипломатичним рішенням" на базі "прийнятних" для України "компромісів".

А також зберегти Москву як свого потенційного міжнародного партнера на майбутнє – не виключено, за рахунок національних інтересів, стратегічної безпеки і територіальної цілісності України.

У прийнятності, раціональності і доцільності ж компромісного "дипломатичного рішення", а насправді несправедливих і ганебних поступок імперському агресору, стеклих кров'ю і виснажених українців публічно і закулісно наполегливо переконуватимуть у м'який і не дуже спосіб.

Складовими такої політики команди Байдена, як на мене, є:

– пропозиція вивезти державне керівництво України на початку агресії;

– відмова реалізувати будь-які механізми "закритого неба" над Україною;

– вкрай обмежений за технологічними можливостями і кількістю асортимент озброєнь у військовій підтримці України;

– ручний режим "крапельної" військової допомоги із вкрай вибірковим задоволенням запитів ЗСУ щодо видів та обсягів зброї;

– неприхований саботаж закону про лендліз, що мав би процедурно (а не в ручному режимі, за волею чиновників адміністрації Байдена) забезпечити систематичне постачання погодженої з українцями номенклатури і обсягів озброєнь;

– заборона використання американського озброєння для ударів по військових цілях на території Росії і навіть таємна модифікація наданих сучасних озброєнь зі зменшенням діапазону їх бойових можливостей;

– відмова у наданні критично важливих сучасних типів озброєння, спроможних радикально змінити хід війни і прискорити її завершення перемогою України (системи ППО типу "Петріот", ракети малої і середньої дальності, літаки F-16 тощо, бойові гелікоптери і танки виробництва США);

– обмеженість і відносна слабкість економічних санкцій, що мають мінімальний вплив на економіку Росії (незначне падіння лише 3-4% ВВП у 2022 році) та її спроможність фінансувати війну проти України;

– систематичні сигнали владі України з боку провідних членів команди Байдена щодо доцільності "дипломатичного рішення" на базі переговорів з Кремлем, зокрема з боку радника з нацбезпеки Салівана, генерала Міллі, держсекретаря Блінкена, помічниці держсекретаря Нуланд тощо;

– підтримка окремими членами команди Байдена прихованих контактів з одіозним оточенням Путіна поза спиною України;

– відмова Байдена імплементувати рішення-рекомендацію Конгреса щодо визнання Росії державою-спонсором міжнародного тероризму;

– педалювання тематики, зокрема особисто Байденом, зростання загрози ядерноі війни чи застосування тактичної ядерної зброї, що залякує американців і формує суспільний запит на "деескалацію";

– вилучення Кримської декларації, проголошеної попередньою адміністрацією, з зобов'язанням США ніколи не визнавати зміни території України – анексії Криму, з сайтів Білого дому і посольства США в Україні – натяк на Крим як один з можливих "компромісів".

Існують також й інші ознаки і складові політики "управління ескалацією" та стратегічної невизначеності з боку команди Байдена, що є потенційно несумісним з національними інтересами України і прагненнями українців.

Тож маємо не впадати в оману, тверезо оцінювати наших союзників, діяти раціонально й витискати з партнерів усе, що зможемо, в усі можливі способи і попри всі перешкоди.

Виклик перед українцями – життя або смерть.

Наш дух, воля, звитяга, розум, серця і руки – єдина справжня запорука нашого виживання і української перемоги.

Оригінал