Дай цифру! Що не так з економічними прогнозами

Поведінкова економіка – цікава штука, скажу я вам

Минулого тижня я ходив на лекцію про поведінкову економіку. І там лектор дещо затролив всіх нас. Він спитав: що треба, щоб до кінця року звільнити від окупантів Херсонщину? Люди, звісно, стали насипати варіанти: іноземна зброя, війська НАТО, щоб Путін помер, щоб в росії зчинився заколот, чи то щоб ми зробили якийсь неочікуваний маневр, чи щоб ще раз, остаточно, підірвали клятий кримський міст. Багато опцій, такі ми всі військові експерти.

Та суть була не в тому, щоб змоделювати визволення Херсонщини, звісно. А в тому, аби показати, як працює наш мозок. Який завжди пропонує у відповідь на питання один варіант, одну-єдину відповідь. Навіть коли той мозок, точніше, його власник чи власниця розуміють, що однієї-єдиної відповіді замало, що там треба десяток чи кілька десятків факторів та дій одночасно.

Але мозок є мозок. Йому треба щось одне, і далі він певним чином обирає із тих десятків щось одне, може, найважливіше. Але недостатнє. Й відповідь, яку він дає, звісно, неправильна.

Мозок не любить непевності.

До чого тут прогнози? До того самого, відомого, "Пєтька, прібори! 20! Що 20? А що прібори?".

Що люди від економістів зокрема і від інших теж хочуть насамперед якусь одну річ. Бажано цифру, бо цифра краще відкладається в голові. Прогноз тут взагалі це щось ідеальне, що хоче почути мозок. Бо він, прогноз, одночасно ліквідує непевність (те, чого мозок не любить) і дає якусь одну річ=цифру (те, що мозок любить). Подвійний профіт. Для того, хто дає прогноз.

От звідси цей абсурдний, чи навіть, як один мій друг каже, "одноклітинний спосіб мислення" – дай одну цифру, дай прогноз, скажи, що буде, тільки швидко і коротко. Воно не одноклітинне, напевно, а поведінкове, от так ми влаштовані, чи то еволюція так зробила, чи щось ще, це вже не так важливо.

Економісти, звісно, від таких запитів зазвичай лютують, бо знають, що будь-який прогноз – це дуже імовірнісна, чи сценарна річ. За різних сценаріїв, із різною ймовірністю буде чи так чи так, і те, який сценарій реалізується, можна скзати лише в термінах ймовірностей. Тому доводиться давати медійникам, які звертаються за коментами, якісь цифри, і до них певні дісклеймери. Це єдиний, мабуть, робочий варіант.

І навпаки – різні шарлатани та інфоцигани цю історію із роботою мозку знають дуже гарно, і, навпаки, сиплють прогнозами, абсолютно точними, які майже ніколи не збуваються. Але це неважливо, бо людський мозок після таких "прогнозів" відчуває полегшення (непевність – ні, цифра – так), і позитивно сприймає такі от прогнози та їхніх авторів.

Цікава це штука, поведінкова економіка, я вам скажу.

Оригінал