Хтонічна ненависть – головна ознака російської армії
Вони ненавидять не лише все живе, а й самих себе
Спостерігаючи за тим, як втілюються історичні патерни в цій війні, неможливо не помітити, наскільки в самій російській армії працюють старі механізми внутрішньовидового самознищення. Буряти проти кадирівців – це лише один із прикладів, але існують теж інші міжвидові конфлікти. Міжрасові, міжрелігійні, міжвідомчі (армія проти ФСБ). Перекладаю якраз книжку про громадянську війну на півдні Росії. Йдеться про Кубань. Антисовєтська белетристика. Не буду про сюжет – він не має великого значення. Скажу лише, що головним лейтмотивом усієї книжки, який буквально її пронизує, є постійні конфлікти – різанина, стрілянина і навіть бойові дії – між красноармійцями і червоними ж матросами. Це просто той чинник, який становить постійне тло всіх подій. Так, це белетристика. Але автор – свідок усіх подій, зображених у книжці. Це автобіографічний роман. І це точно правда. Думаю, той, хто напише в літературі правдивий роман про сучасну російську армію з її хтонічною ненавистю до всього живого і до себе самих насамперед, зможе торкнутися справжніх глибин людської деградації і занепаду. А той, хто здогадається використати цю ненависть на користь Україні, перетворивши цей чинник на серйозний елемент поразки та знищення Росії, буде вписаний золотими літерами в Книгу буття українського народу.
Коментарі