Лисичанськ ми повернемо. А росіяни свою спущену в могилу "велич" – ні

Взявши районний центр, російська армія зазнала втрат, які роблять безглуздими будь-які досягнення

З подивом виявив, що є люди, які засмутилися з приводу відходу наших із Лисичанська–Сіверськодонецька, і є люди, які змушені писати їм довгі заспокійливі тексти.

Значить, недоопрацьовуємо.

Ну ок.

Пояснюю: оборона Лисичансько-Сіверськодонецької агломерації (СДЛ) – це успішна (!) військова операція. Її головними завданнями були:

- скувати основні сили противника;

- завдати їм втрат;

- виграти час для постачання західного озброєння та вдосконалення другої лінії оборони;

- створити умови для наших наступальних дій на інших ділянках фронту.

Всі завдання операції виконані: HIMARS тут, втрати у росіян жахливі, друга лінія оборони в готовності, ЗСУ веде контрнаступні дії на трьох (!) ділянках фронту: під Вугледаром, на Запорізькому напрямку та на Херсонському.

Ще раз – росіяни на трьох (Харків, Ізюм, Бахмут) та ми на трьох. Місяць тому ми вели на одному-двох, а вони – на п'ятьох.

Одне з головних досягнень цієї операції – це зламаний червоноармійський стереотип "ні кроку назад", який вісім років за інерцією тяжів над нашою військовою думкою і коштував нам і Іловайська, і падіння ДАПу, 32-го блокпоста.

А злам стереотипу дуже дорогого вартий. Це народження національної військової школи.

Дебальцеве було відіграно складно, але вже у потрібному напрямку (зберегти людей), а СДЛ – взагалі на "добре", і це у надзвичайно складних умовах.

Дилему Кутузова вирішено у військовому мистецтві двісті років тому: якщо зберегли армію – повернемо територію. Якшо не зберегли армію – не буде ні армії, ні території.

Як червоний командир, я найбільше не любив у червоних командирах тупий Жуковський стереотип: "Стоїмо до кінця!". А червоноармійська школа прощала генералам усе – мільйони вбитих об оборону, мільйони вбитих в обороні, аби не відступали.

Ні, нам таке не потрібне.

Якщо ми воюватимемо, як РККА/РА, зітремося. Нам треба, як козаки – хитрістю та маневром. Українській армії не треба доводити її стійкість в обороні (вона її вже сто разів довела), українській армії треба поховати російську.

Що й відбувається.

Російська армія, що полізла на шматок мокрого цукру СДЛ, зазнала втрат, які обесмислюють будь-які досягнення – взявши районний центр, вони втратили перспективу перемоги у війні.

Лисичанськ ми повернемо. Вони ж свою спущену в могилу "велич" – ніт.

Досить нити й тримайте ніс вище. Ми знову зробили їх красиво.

Оригінал