Совковий вогонь зрівнялівки досі горить у рускіх яскравим полум'ям

Намагаються затягнути нас назад у злидні і морок

Для мене оці телефонні розмови орків із рідними, які викладає СБУ, стали етнографічним матеріалом для дослідження – що ж це за люди такі, звичайні рускі? Бо я ніколи особливо не цікавився їхнім побутом та способом життя, комунікації з кимось звідти не мав, і тому мої уявлення про рускіх теж були в межах міфологічного трикутника куфайка-водка-балалайка. Що, в принципі, кумедно, але не зовсім правильно. Адже це окремий народ, який живе за якимись своїми правилами, звичаями та установками.

Так от. Що мене здивувало – це їхня фокусація на побуті і достатку українців. І тональність, з якою вони це розповідали – мікс заздрощів із ненавистю і презирством. А це, любі мої, чистої води класова ненависть до ворога.

Вони сприймають нас не тільки як чужий народ, а ще й чимось на кшталт буржуїв, яких ненавидів пролетаріат, а жити краще за інших вважалось вадою. Це совковий вогонь зрівнялівки і він дивовижним чином горить у них яскравим полум'ям до сих пір.

В Україні складно когось здивувати дорогою машиною чи великим будинком. Таке було можливе лише на початку ранніх 1990-х, коли з'явились перші великі капітали (зазвичай кримінального походження) і постсовки заходили в хати ділків-бандюків і дивувались розкошам.

Україна зараз – абсолютно європейська держава з відносно рівними можливостями та повагою до приватної власності і капіталу. Де, звісно, все ще існує корупція і заміські будинки суддів, але поруч них стоять не менш розкішні будинки бізнесменів, котрі легально заробили гроші своїми талантами та здібностями. І ніхто ні від кого не ховається.

Я не знаю, як живе Росія, адже в них теж є багаті та бідні. Але думаю, що соціальне та географічне розшарування там суттєво вище. Багатство зосереджене в Москві та Пітері і ще декількох великих містах. А регіональні багачі мусять маскуватись і жити підпільними мільйонерами Корейками, аби не дратувати пролетаріат. Або переїжджати в Москву.

Тому мені оця захлано-варварська поведінка орків вкрасти або сплюндрувати щось в українських помешканнях нагадує поведінку матросів і солдатів під час штурму Зимового палацу в жовтневій революції – ходили розкішними залами в кирзових чоботах по килимах, трощили дзеркала і меблі, пхали за пазуху цінності та, перепрошую, срали у порцелянові вази. Не тому, що дуже скрутило живіт, а просто, бо могли. Бо хотіли якось відімстити, а креативу вистачало тільки на отакий перформанс.

Вбивали і катували юнкерів-захисників і ґвалтували захисниць із жіночого батальону, ага. Нічо нового.

Тому я скептично сприймаю їхнє загальне устремління денацифікації та іншої пропагандистської маячні. У це вірять найбільш упороті. А розумніші просто ненавидять Україну як державу, яка змогла вирватись із совка і залишити його в минулому. Їм це нестерпно. І замість пробувати зробити таке самим – креативу вистачає лише на те, щоб намагатись зловити українців за ногу і затягнути назад у злидні і морок. Щоб всі були одинакові, тоді не так прикро за себе.

Як у тому анекдоті, де на вулиці діти хвалились кому що подарували на Новий рік, а хлопчик з сім'ї алкоголіків казав – а я вам зараз п**ди дам.

Це ж Росія.

Оригінал