Найгірша річ на війні – це перебільшення наших перемог

Тримайте голови холодними. Вірте в Збройні сили України

Після того, як ми востаннє ковтали пилюку в Ірпені, ховаючись від прильотів мін, кілька разів фейсбук радів тому, що Ірпінь начебто наш. Разом з Бучею, Стоянкою, Гостомелем, Ворзелем, усі окупанти оточені в котлі, пісяються під себе, ось-ось звільнимо Донбас і Крим.

Дуже нагадувало Чорнобаївку, але різниця була в тому, що в Чорнобаївці ми не були, а от до Ірпеня підходили кілька днів поспіль і намагались увійти.

Бачили все на власні очі. Чули все на власні вуха.

В медіа – Ірпінь наш, а в житті – артилерійські дуелі, розриви снарядів, вир полум'я в житловому масиві, дим, кров посічених цивільних, 200-ті, складені рядочком, постріляні машини волонтерів, що таки встигли вивезти евакуйованих до мосту на Романівці, але там отримували свою фатальну міну. Слава ймовірностям, волонтери живі і зараз в лікарні.

Дивишся фейсбук – русня в котлі, все добре. Дивишся на Ірпінь – а там наші хлопці завзято працюють і зубами вигризають нашу землю назад. Стомлені красені виходять після важкого дня чи ночі, а їм на зміну заходять свіжі сили з холодною люттю в очах.

І оця медійно-реальнісна шизофренія дуже не вкладалася особисто в моїй голові.

Як на мене, найгіршою річчю на війні є не зрадофільство а-ля "ми всі помремо", бо з цим все ясно і це діагноз. Найгірше – це перебільшення наших перемог.

Шановні, не треба їх перебільшувати.

Те, що ми встояли під час "бліцкригу", перемололи плани Кремля, стоїмо далі і потихеньку відгризаємо свою землю назад – це вже перемога. А оці "ура-переможні" реляції не тільки завищують очікування суспільства від Збройних сил і знецінюють їхню результативність. Вони ще й закладають підґрунтя для сумнівів у достовірності отримуваної інформації з фронту.

Українське суспільство вже доросле. Подорослішало за останній місяць на кілька століть як мінімум.

Воно не потребує ідіотської пропаганди та ура-патріотичних викрутасів.

Воно потребує правди, якою б вона не була, якщо це не державна таємниця.

Українське суспільство на ділі довело свою зрілість. Довело, що жодні панічні настрої не змусять кинути зброю з рук, відступити з власної землі навіть під острахом смерті, прийняти від окупантів гуманітарку навіть під дулами автоматів.

Наші ЗСУ працюють і роблять свою роботу. Щодня, щогодини, невтомно, в поті чола. Я це бачив на власні очі.

І от вчора з кількох джерел переконався, що Ірпінь – дійсно наш. Без оцих "ура ми всєх побєділі".

Слава кожному воїну в Збройних силах та вічна слава усім полеглим за нашу землю. Дякую їм.

Попереду багато роботи – довивозити тих, кого не встигли до початку бойових дій (солдати та кілька відчайдухів сьогодні це вже робили). Ексгумувати всіх похованих цивільних по дворах та нарешті зареєструвати їхні смерті (у нас просто відмовлялися приймати інформацію про померлих, бо треба труп, експертиза і оце все. Це правильно). Розібрати завали, витягти живих та поховати мертвих. Зафіксувати всі злочини рашистів (тортури, зґвалтування, зокрема і групові, вбивства цивільних), що вони накоїли за цей місяць, аби кожна маня з кожного дупобруйська в Росії до кінця життя знала, що її за*бошений в Ірпені ваня - поц, ґвалтівник і вбивця, та сплачувала контрибуції і репарації українському народові. Щоб платили всі їхні діти, онуки, правнуки, а там може геть виродяться в нуль.

Ми маємо розуміти одну річ. В момент остаточної перемоги у цій війні, українському суспільству, окрім чаші радості, доведеться випити величезну чашу горя. Адже ми зможемо остаточно дізнатися про долю усіх зниклих безвісти. Побачити всі деокуповані міста та що від них лишилося. І іншого шляху ми не маємо. Перемога йде виключно з усім вищепереліченим.

Але українське суспільство – доросле. Воно готове.

Тому ми мусимо робити все від нас залежне для того, щоб ця війна не просто скінчилася. А щоб ми у ній перемогли.

Тримайте голови холодними.

Вірте в Збройні сили України. Підтримуйте їх усіма наявними засобами.

До речі, завтра Ірпінь може стати знову не наш. Це нормально. Бо це війна. І це не змінює суті написаного. Вірте в ЗСУ.

Оригінал