На заміну культури сповіді прийшла культура психоаналітиків. Почалася інша гра

Наше крихке буття таке, що відповідальність ніколи не може бути абсолютною

Відхід культури сповіді, яка була нормою для європейської християнської цивілізації багато століть, є дуже важливим підземним трендом нашого буття. Культура сповіді давала право на слабкість. Ідеальна роль священика-співрозмовника – не так засудити, як простити.

На заміну культури сповіді прийшла культура психоаналітиків і терапевтів. Це трохи інша гра: сам прихід до них означає, що ти вступаєш у стосунки хвороба vs здоров'я, в яких ти маєш пірнути у здоров'я, у силу - тим часом як культура сповіді передбачає, що певний момент ти можеш пірнути у свою слабкість, і тобі за це нічого не буде. Точніше, буде прощення.

Психоаналітик не може відпустити тобі твоїх гріхів, він може тобі тільки допомогти, тобто зрештою він зізнається у своєму безсиллі і у своїй безвладності. Культура сповіді, мабуть, патріархальна та ієрархічна, але вона відповідає давній глибинній людській потребі мати моменти, коли ти знімаєш з себе відповідальність. На якийсь час – але повністю.

Наше крихке буття таке, що відповідальність ніколи не може бути абсолютною. Ми часто потребуємо ситуацій, коли можемо відпустити себе. Тому наші політики ходять до мольфарів, а кримінал біжить у церкву – вони не можуть впоратися з тягарем, який лягає на їхні плечі. Чим більша на людині відповідальність – тим більше їй хочеться інколи перетворитися на немовля.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал