Живемо в епоху поспішності. Поволі забуваємо для чого нам потрібен час
Наші внутрішні таймінги безбожно дурять нас, а ми робимо вигляд, що не зауважуємо цього
У пісочних годинниках, котрими користуються регулярно, піщинки стираються одна об одну від численних перевертань і з часом пісок починає сипатись швидше аніж слід і хибить у вимірі хвилин.
Схожі механізми відбуваються і в нас, бо з віком ми починаємо неухильно скорочувати час на звичні справи, процеси і ритуали. Прагнемо пошвидше почистити зуби, зготувати вечерю і поговорити з мамою. Відщипуємо хвилини з кінця.
З віком ми починаємо неухильно скорочувати час на звичні справи, процеси і ритуали
Все менше часу нам іде на знайомство і пізнання людей. Все менше на приятелювання і менше на стосунки. Пірнати в людей і робити глибокі запливи потребує багато часового ресурсу і зосередження на одній людині, тому наша комунікація з близькими або тими, кого ми хочемо ними бачити, тепер нагадує пірнання у ополонку на Водохреща. Швидко роздягнувся, швидко заліз, швидко виліз. Іноді перехрестився в кінці.
Епоха поспішності заставляє сипатись все швидше і швидше. Наші внутрішні таймінги безбожно дурять нас, а ми робимо вигляд, що не зауважуємо цього. Стежити за часом стало дуже зручно і просто, але ми поволі забуваємо для чого час потрібен взагалі.
Коментарі