Ми не довели справу до кінця, коли виборовши незалежність надалі дозволили комуністичній номенклатурі, червоним директорам і КДБістській мережі спрямувати Україну на маргінес цивілізаційного процесу

Хто найкращі топ-5 прем'єр-міністрів України? І чому саме вони?

З проханням дати оцінку до мене звернулося одне з ділових видань, яке готує статтю до 30-річчя Незалежності про рейтинг найкращих прем'єр-міністрів, що зробили найбільший внесок в розвиток української економіки.

Мені не треба був час на роздуми, бо відповідь, на жаль, була очевидна: жодного прем'єр-міністра в історії незалежної України з адекватним стратегічним мисленням і заслуженим внеском у формування України як сучасної конкурентоздатної нації не було.

За усіх прем'єрів Україна і далі продовжувала скочуватися на узбіччя світових процесів і дедалі відставати від сучасних викликів і темпів світового розвитку.

Понад те, вони всі й далі маргіналізували країну як будівничі олігархічно-компрадорського режиму та поглиблювали нашу соціально-економічну, технологічну і демографічну катастрофу.

Усі прем'єри працювали на "розтяжці" між вітчизняними олігархами з їх приватними інтересами і міжнародними партнерами з їх спробами встановити режим зовнішнього управління в Україні в рамках шкідливої для нас неоліберально-глобалістичної парадигми.

Національні інтереси України та всебічна модернізація економіки, зокрема на базі інноваційної реіндустріалізацї, були у всіх прем'єрів на задньому плані, якщо взагалі хтось з них мав інтелектуальні й фахові здібності замислюватися над цим.

Якщо ж коментувати вкрай невтішний результат роботи усіх українських урядів і влад у менш лаконічній формі, то хочу зазначити декілька основних моментів.

1. Економіка України (ВВП) за загально-визнаними оцінками (включно з Світовим банком і МВФ) досі не повернулася за своїм обсягом на рівень 1991 року.

Водночас світова економіка у 2019 році була в 3,7 раза більше порівняно з 1991 за поточним доларом та у 4,4 раза більше за паритетами купівельної спроможності.

Отже абсолютно коректно стверджувати, що частка ВВП України у світовій економіці зменшилася приблизно у 4 рази.

Світ за ці 30 років дійсно значно рвонув уперед, а ми залишилися на його узбіччі. І це об'єктивна економетрична оцінка, що не містить жодних політико-ідеологічних маніпуляцій.

2. Ми не довели справу до кінця, коли виборовши незалежність надалі дозволили комуністичній номенклатурі, червоним директорам і КДБістській мережі спрямувати незалежну Україну на маргінес цивілізаційного процесу.

Дозволили створити олігархічну систему на базі тотального мародерства і розграбування радянської економічної спадщини та системного антирозвитку. Що призвело Україну до сучасної соціально-економічної, технологічної та демографічної катастрофи та її маргінального місця в нинішньому світі, який усі ці 30 років не стояв на місці і нас не чекав, а бурхливо розвивався.

3. Слід також розуміти, що зазначена "розтяжка" української влади і урядів між вітчизняними олігархами з їх приватним інтересом і міжнародними партнерами з їх неоліберальним "зовнішнім управлінням" є досить умовною.

Особливість сучасної олігархії в слабких державах як Україна (на відміну від національної олігархії азійських тигрів як Японія і Південна Корея) - це готовність вітчизняних олігархів виконувати функції компрадорів. Тобто допомагати режиму "зовнішнього управління" в обмін на свою "легітимізацію" в світовій економічній системі і дозвіл на виведення капіталів з країни для "безпечного" зберігання і накопичення у "цивілізованому світі".

Тобто фактична зрада олігархією національних інтересів "рідних" країн перед "сильними світу сього" заради власних егоїстичних інтересів.

А отже як ефективний агент зовнішнього впливу ця олігархія є системною перешкодою для реалізації стратегій національного інноваційного економічного прориву. І в політичному плані вона підриває формування і реалізацію "політичної волі" народів для досягнення їх конкурентоздатності у світі та прориву у гідне майбутнє.

Тож політична "зачистка" й подальше економічне підпорядкування олігархії є передумовою для ефективного розвитку таких країн як Україна.

4. Слід об'єктивно і раціонально оцінювати наш ганебний результат за минулі 30 років незалежності і боротися за владу, що дозволить зрештою здійснити стратегічний економічний прорив.

Бо альтернативою є кінець українцям як історично суб'єктному народу і в кращому разі роль ресурсного (сировинного і людського) придатка на узбіччі Європи. Хоча для "привілейованої" частини населення це може бути цілком комфортне "європейське" життя за рахунок подальшої маргіналізації більшості співвітчизників.

5. Перспективна парадигма дій адекватної патріотичної влади має фокусуватися на формуванні сучасної і конкурентноздатної української нації, що зможе реалізувати свій прорив до гідного майбутнього й власної історичної суб'єктності.

Зокрема на таких складових стратегії як інноваційна реіндустріалізація, сталий (екологічно і соціально збалансований) розвиток і всебічна економічна і суспільна модернізація.

А також на ефективному вписанні Украіни в геоекономічні, геотехнологічні і геополітичні тренди пост-глобалізованого світу. Зокрема, з перспективою зайняти місце "молодшого партнера" у найсильнішому американському (англо-саксонському) світовому фрагменті, а не у авторитарному китайському, вторинному ЄСівському чи архаїчному російському фрагментах, нового глобального протистояння і жорсткої конкуренції.

А головним пріоритетом влади має стати вивільнення величезного інноваційного і креативного потенціалу українців, що отримає можливість для вибухового розкриття за сприятливих умов і адекватної стратегії розвитку країни.

І тоді незалежна Україна зможе дійсно відбутися.

Оригінал