Судячи з риторики "а чого вона чекала", соціальна поведінка чоловікам не може бути притаманна

Почитав, що пишуть про Володимира Талашка (актора звинуватили в сексуальних домаганнях дві студентки університету ім. Івана Карпенка-Карого. - Gazeta.ua) в коментарях, і аж недобре стало.

"Мала розуміти, що до чого, коли йшла до викладача додому?"

Серйозно?

Тобто в нас купа настільки інфантильних чоловіків, що вони не уявляють іншого фіналу спілкування викладача і студентки, окрім сексу? Тобто жінка взагалі не може спілкуватися з чоловіком, якщо не планує під кінець зустрічі з ним переспати?

"Очікування сексу" ще можна якось вкласти в голову, коли йдеться про пару, що починає зустрічатись і хтось пропонує "зайти на чай". Це принаймні можна вважати прийнятним кодом, чи що. Не те щоб воно відміняло концепцію згоди.

Але так виглядає, що багато для кого сама ідея "залишитись наодинці з будь-яким чоловіком" якось автоматично означає згоду на секс. Навіть не флірт, сам факт перебування наодинці. І ці самі люди, курва, потім дивуються, що багато жінок наодинці з чоловіками почуваються незахищеними. Бояться чоловічої присутности як такої. Дійсно, звідки береться це почуття, хотів би я знати. Прямо жодних підстав для нього немає.

Це вікторіанське мислення. Сто п'ятдесят років тому розмова жінки зі стороннім чоловіком наодинці вважалась ознакою розпусности дівчини (не чоловіка, ясна річ, бо чоловіча сексуальність це "потреба", розпусна в нас лише жіноча сексуальність). Сто п'ятдесят років тому цей аргумент був нормою життя і ставав підставою для відмови жінкам у навчанні та в роботі, бо ж вони своєю розпусною присутністю будуть відволікати чоловіків від їхнього раціонального світу і провокувати грішні думки. Сто п'ятдесят років тому. Якого хріна це мислення робить у двадцять першому столітті, абсолютно неясно.

О*уєнна в нас традиційна чоловіча ґендерна роль. Полягає в тому, щоби бути сексуальною загрозою для кожної статево зрілої особи жіночої статі. При чому момент зі "статево зрілою" подеколи навіть необов'язковий. Ситуація з Талашком викрила дуже цікаву рису маскулінности, котра досі зберігає помітне суспільне схвалення. Не ґвалтівник - не мужик. Істинний мужик керується лише внутрішніми гормональними пориваннями, соціальна поведінка йому не має бути притаманна. Навіть не так, судячи з риторики "а чого вона чекала", соціальна поведінка йому не може бути притаманна. Кожна особа жіночої статі, залишаючись наодинці з чоловіком, повинна розраховувати на зґвалтування відповідно до суспільного договору. Уявіть собі, саме цій одвічній цінності загрожує боротьба за права жінок. Страшне.

Трошки детальніше про саму ситуацію. Якщо йдеться про двох ровесників, особливо з мінімальним досвідом, котрий опирається якраз на соціальний контекст і виховання (для чого, власне, нам і потрібне сексуальне виховання в школах, ага), непорозуміння на ґрунті того, що вважається "запрошенням" іще можна пояснити. Власне, належна освіта потрібна саме для мінімізації цих непорозумінь зі старту.

Але в динаміці викладач-студентка, начальник-підлегла і дорослий-підлітка навіть звичайна концепція згоди працює по-іншому. Можна навіть сказати, що вона не працює. Дослід Мілґрема продемонстрував, що 65 відсотків людей не змогли протистояти авторитету керівника експерименту, котрий не мав жодного фактичного впливу на їхнє подальше життя, коли йшлося про те, щоб убити людину електрошоком. Якщо ви раніше не чули про дослід Мілґрема, перечитайте попереднє речення ще кілька разів, а тоді поґуґліть і пошукайте детально. І уявіть, як працює ідентична динаміка з людиною, котра має вплив на ваше майбутнє і від якої, якщо ви тільки починаєте вчитись в омріяному закладі, залежить ваше подальше життя.

Інакше кажучи, якщо задіяна динаміка влади, встановити "добровільність" вчинку і усвідомленість згоди взагалі неможливо. За жодних обставин. Звідси й корпоративна етика, котра часто обмежує подібні стосунки. І, звісно, як і всюди, трапляються винятки з абсолютно щирими двосторонніми стосунками в межах подібної етики.

Окрема подяка людям, котрі вважають, що слід узаконити зґвалтування, бо інакше нам загрожує наклеп. Я радий, що це єдина ситуація, в якій нам загрожує наклеп, а звинувачення зґвалтованих у тому, що вони самі винні, наклепом не вважаються. Дуже, дуже послідовно.

Оригінал